— Як замовляли, — вставив своє Калібр.
— Але ж воно...
— Воно-воно, — підтвердив американець й рішуче хряснув кришкою багажника. — Наскільки я розумію, чека у вас зараз нема? Отже, зустрінемось завтра. Годиться?
— Т-так, — гість все ще тремтів. — А...
— Про місце зустрічі повідомимо додатково. Годиться?
— Т-так. А... але треба все перевірити!
— Звичайно. Беріть з собою вашого експерта...
— Двох!
— Ну добре, двох, але не більше! Домовились?
Замовник кивнув, й пішов до виходу. Його товстенька постать якось разом втратила свою жвавість й веселість, піт градом падав на комірець сорочки — але на відстані відчувалось, що то не від спеки.
— Мало в штани не наклав, — прокоментував Калібр. — Чого його так боятись?
З першого погляду вілла не змінилася зовсім — лише кудись зникли дівчата, й трохи інакше стояли пластикові стільці. Товстунець так само часто витирав хусточкою піт з лисини — але на цей раз вираз на його обличчі був іншим, і на джип поглядав він з якимось майже побожним острахом.
Двоє експертів — один худий та довготелесий, інший такий самий худий, але значно менший, про щось коротко перемовляючись на незрозумілому ядернофізичному жаргоні, саме відкривали багажника.
Замовник мовчав й підозріло поглядав то на них, то на найманців.
— А де ж дівчата? — першим порушив набридливу мовчанку Калібр. — Я так сподівався на вашу гостинність...
— Наша гостинність тут ні до чого, — поморщився товстун.
— Ті дві дурепи самі винні. Знахабніли зовсім й полізли купатись без пищиків.
— І...
— І дельфіни їх повбивали. Потовкли мало не на холодець. Нещасний випадок.
Німець скривився, а Дізфайндер подумки клацнув рахівницею. "Дресируй не дресируй, — промайнула лінива думка.
— Все одно одержиш... подяку..."
— Так, — сказав він уголос. — Не варто порушувати техніку безпеки.
Від джипа долинали металеве клацання й скрегіт.
Сапер встав, підійшов ближче й зацікавлено втупився в уже чистіший металевий конус.
— Хлопче, ану, допоможи, — не озираючись, кинув йому один з техніків. — Бери за той кінець й тягни он туди, до бетону...
Американець недбало взявся за тонкий кінець, техніки одночасно потягли на себе товстий — боєголовка ковзнула до борту "Уазика", вирвалась з рук Піта й важко вдарила носом до землі.
Першим зреагував пес — зник з очей, ще коли конус тільки виривався з рук. Калібр і замовник одночасно пірнули під стіл, зітнулись лобами, зойкнули й розтяглись поруч, наче розстріляні полонені. Дізфайндер завмер на місці з дивним виразом на обличчі — "ну, все-таки отримав своє?"; Піт стрибнув так, що йому позаздрив би чемпіон з легкої атлетики, й лише техніки, відскочивши, щоб вантажне впав їм на ноги, похапались за животи.
— Ви що, хлопці... — крізь регіт видушив один з себе. — Якщо воно рвоне, тут в радіусі двох кілометрів нічого не буде!
— А йшли б ви обидва, — трохи засоромлено пробурчав Сапер, піднімаючись. — Разом зі своїми жартами.
— А не стій за спиною! — посерйознішав експерт. — Воно того не любить.
— Хто не любить? — не збагнув Сапер.
— Оте, — технік недбало кивнув на металеву довбешку.
— Ну, поїхали...
Вони витягли з валізки кілька інструментів, поводили двома біля металевої поверхні, відклали вбік й перезирнулися.
— Ну що? — не стерпів замовник.
— Є дві новини, — почухав потилицю низенький. — Одна хороша, друга погана. З якої починати?
— З першою.
— Слідів альфа-випромінювання на корпусі нема.
— І?...
— Це означає, що корпус непошкоджено й ми не помремо через пару днів, блюючи кров'ю й...
— До біса твій гумор! Яка друга новина?
— Слідів гамма-випромінювання теж нема. Це означає, що скоріш за все, радіоактивних речовин усередині теж нема.
Технік хотів зробити театральну паузу, але спостерігши вираз на обличчя товстуна, поспіхом продовжив.
— ...І це, своєю чергою, може означати дві новини — одну хорошу, іншу погану. Якщо ніхто не проти, почну з поганої. Поганість її в тому, скоріш за все, це голова технічна — тобто, набита приладами для контролю польотних параметрів, маячками, акселерометрами та іншими дрібницями. Судячи з того, що голову цю запускали, так воно й є.
Найманці перезирнулись.
— ...Однак є невелика ймовірність, — продовжував худий лекторським тоном, — що голова ця є тим, за чим ми полюємо вже двадцять років, й у що вперто не бажає вірити один наш спільний знайомий генерал...
Товстун закашлявся, технік знизав плечима й закінчив:
— У такому випадку, ми маємо в руках голову не ядерну, а антиречовинну. Докладніше зможу сказати через пару днів дослідження цієї штуки в лабораторії.
Експерт демонстративно вимкнув лічильник й сів у крісло.
Запала тиша.
— Боже ж мій! — першим порушив її Сапер. — Антиречовинна головка[14]! Скільки чуток! Скільки операцій! Скільки зусиль!..
— Й всього лише по сорок тисяч... — з жалем зітхнув Калібр.
— Е-е, не забувайте, хлопці, я ризикую! — поспіхом оголосив замовник. — Нема жодних гарантій... Й крім того, ми домовлялись! Й...
— Так-так, заспокойтесь, будь ласка, — урвав його Сапер.
— Наша угода залишається в силі. Окрім усього іншого, нам самим цю штуку не продати, а зіпсувати репутацію тим більше не хотілося б. Отже, платіть й забирайте свій товар.
— Одну хвилинку! — знову втрутився технік. — Нам би хотілося знати, обставини — як, де й коли ви витягли цю штуку. Справа в тому, що наші супутники...
Товстун зашипів, але тему вже підхопив Калібр:
— ... не зафіксували слідів проникнення в шахту, чи не так? Але, з превеликим жалем змушений вас розчарувати — докладний звіт не входить в умови контракту. Звичайно, за окрему винагороду...
Він зробив промовисту паузу.
— Ще десять тисяч, — стомлено буркнув товстун й показав технікові кулака. — З твоєї платні!
Низенький експерт зрозумів, що ляпнув дурницю, знітився, й став геть непомітним.
— Півсотні! — відрубав Калібр.
— ...Кожному! — поспіхом додав Дізфайндер, ледве встигши зробити при тому кам'яне обличчя.
"Щоб все було, як у тому давньому фільмі..."
— Тьху! — товстун злостиво зіжмакав хустинку й пожбурив її в кущі.
Піт відверто сміявся.
...— Отже, в караульному приміщенні нікого не було? — допитувався замовник.
Дізфайндер мовчки кивнув. За останні півгодини замовник витяг в нього все, аж до найменших подробиць й поки що робив вигляд, наче не звертає уваги на неймовірність пригоди. Втім, найманець не мав ані найменшого сумніву: що оповідання його буде кілька разів протягнуте через трастер або й щось новіше, пройде спектральний аналіз й перевірятиметься всім, до чого дотягнуться загребущі руки замовника.
— Хай йому грець! — упівголоса пробурчав за кущами Сапер. — От такої загибелі я, відверто кажучи, не очікував... Ну, Юре, ну я тобі віддячу, ну приверзеться мені що-небудь...
Дізфайндер навіть не посміхнувся — занадто вже виразною була картина трупа, що наполовину висунувся зі смердючої каналізаційної труби.
— Як виглядала спальня в караульному приміщенні?
Юр так само повільно й докладно розповідав про тісну комірчину з акуратно застеленими ліжками.
— ...Кухня?
— ...Коридор?
— ...Вихід до вишки?
— ...Кришка шахти?
Кришка шахти від'їжджала поволі й не поспішаючи, й щось моторошне було в тому недбалому механічному русі, так, наче підземний дракон ліниво прокидався, перш ніж вирушити в свою смертоносну подорож.
— Чи були на снігу сліди?
Сліди були. Лише тепер Юр зрозумів, що довгі й глибокі хвилі були нічим іншим, як накатаними коліями, присипаними останньою завірюхою. Судячи зі слідів, до шахти під'їжджало щось досить велике — але не занадто, тобто "ЗІЛ"-всюдихід, або "Урал" — але аж ніяк не "Ураган"-ракетовоз.
14
Наприкінці шістдесятих років у науковій літературі СРСР й США було досить багато повідомлень про синтез різноманітних хімічних елементів з антиречовини. Почали, звичайно, з водню та гелію. Після початку синтезу металів ті повідомлення зникли — одночасно й назовсім.