— Ну й на біса їм здався той мотлох? — повернув гостя на землю його співрозмовник.
— Га? А, ви про капсулу... про замовлення! — чоловік посміхнувся — впевнено, але трохи ніяково — мовляв, вибачте, задивився. — Ви не повірите.
Юр знизав плечима й промовчав.
— Я ж кажу, не повірите, — ще раз повторив гість. — Для музею.
Дізфайндер таки не повірив — брови його здійнялися вгору, але вже за мить опустилися й він знову спокійно знизав плечима — "можна й так".
— Але справді! Ви ж розумієте, — заторохкотів гість. — Тій плівці вже майже півсотні років, жодних стратегічних секретів там вже нема й бути не може, вже й країни не залишилось такої, якій ці знімки могли б нашкодити.
— Та мені воно якось однаково, — Юр і справді байдуже підніс склянку до рота. — Але це не зовсім мій профіль. Я міг би порекомендувати... Нишпорку... хоча ні, він зараз десь в Аравії... О, а до Веги ви не звертались?
— Звертався, — посміхнувся гість. — Він засміявся й порадив... — він зробив дещо театральну паузу, — ...звернутися до вас.
На цей раз засміявся Дізфайндер і вже звичним рухом знизав плечима.
— Ото вже мені... любитель сюрпризів. Ну добре, я йому віддячу.
Обличчя гостя змінилося.
— Та ні, не турбуйтесь, — все ще усміхався Юр. — Ми давні друзі. Просто Вега має дещо своєрідне уявлення про жарти... хакер чортів.
Вираз обличчя знову змінився — тепер воно стало розчарованим.
— Але це не означає, що я не візьмуся за цю роботу, — заспокоїв його Дізфайндер. — Просто... але біс із ним, вам те не буде цікаво. Отже, до справи. Який гонорар ви пропонуєте?..
Вони розійшлись через півгодини, майже задоволені одне одним. Юр здер більше, аніж планував замовник, але менше, ніж хотів сам. Гість залишив йому всі карти й папери. Переглядаючи їх, Юр усміхався, але не тим хижим оскалом, який звикли бачити ті, хто коли-небудь співпрацював з ним, а зовсім інакше — лагідно й навіть трохи розчулено.
— Гей, Юре! Маєш роботу? — помахав йому якийсь знайомий за столиком у кутку. — Допомога не потрібна?
— Тут одному нема що робити, — звично вишкірився Дізфайндер у відповідь й почав складати папери, потім замислився, струснув головою й повернувся до стійки. Дівчата з готовністю підвели голови.
— Гей, Надіно! — весело вигукнув він. — Маєш роботу!
— На годину, чи до світанку? — волоока чорнявка звабливо вигнула спину.
— Коли це я впорався за годину? — трохи ображено відгукнувся найманець. — Аж до ранку. І так, щоб мені потім місяць не хотілося!
Дівчата пирснули зі сміху, Надіна погордливо нахилила голову, й, похитуючи стегнами, рушила до столика.
А замовник, виходячи з бару, наостанок озирнувся, ще раз перечитавши просту, без неонових витребеньок, вивіску.
Бар називався "Soldier of fortune".
Юр перейшов кордон вельми нахабно — в автобусі з туристами-перекупниками з Польщі. Один зелений папірець водієві до кордону, другий — опісля, і товстий митник, лише зазирнувши в набитий людьми і валізами автобус, зневажливо махнув рукою — проїжджайте! Скільки те коштувало водієві, Юр навіть запитувати не став — кому воно треба? Все одно назад швидше за все доведеться пробиратися іншим шляхом.
За інших обставин це могло не зійти йому з рук — час від часу автобуси все-таки добряче трусили, й переправляти через кордон зброю, або якесь хитре спорядження слід було іншим шляхом, але зараз він їхав лише з однією спортивною сумкою та кількома електронними залізяками у спеціальній валізці, хоча й залізяки ті могли мати цілком мирне призначення. В разі чого Юр сподівався видати їх за зразки, й, відповідно, найбільшою неприємністю могло б бути примусове висадження його з автобуса, але й у цьому випадку сотня доларів була б достатнім аргументом, щоб владнати справу...
Юр задрімав... Прокинувся лише, коли автобус зупинився, й перекупники зі сміхом і ґвалтом висипали назовні, наче десант.
На фронтоні автостанції красувався надпис "Львів".
Юр встав, потягнувся, аж кістки хруснули, й неквапом рушив до виходу.
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
vega, якого біса ?
From: vega
To: df
Subj: клієнт
----------------------------------------------
> vega, якого біса ?
Ти про що ?
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>> vega, якого біса ?
> Ти про що ?
Про клієнта, який знає, де мені добре працювати, а де взагалі не можна.
From: vega
То: df
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>>>> vega, якого біса ?
>> Ти про що ?
>> Про клієнта, який знає, де мені добре працювати, а де взагалі не можна.
А я думав, ти мені подякуєш...
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>>>> vega, якого біса ?
>>> Ти про що ?
>> Про клієнта, який знає, де мені добре працювати, а де взагалі не можна.
> А я думав, ти мені подякуєш...
За клієнта, звичайно, дякую, але звідки він (і ти, відповідно) знає те, що я до деяких територій... е-е-е... небайдужий?
From: vega
То: df
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>>>>>> vega, якого біса ?
>>>>> Ти про що ?
>>>> Про клієнта, який знає, де мені добре працювати, а де взагалі не можна.
>>> А я думав, ти мені подякуєш...
> За клієнта, звичайно, дякую, але звідки він (і ти, відповідно) знає те, що я до деяких територій... е-е-е... небайдужий ?
Ти недооцінюєш сучасних комп'ютерних технологій.:) Жартую.
Насправді ж я просто зробив припущення, судячи з твого акценту. І бач — вгадав.
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>Ти недооцінюєш сучасних комп'ютерних технологій.:)
> Жартую.
Вішати за такі жарти!
> Насправді ж я просто зробив припущення, судячи з твого акценту.
Я розмовляю з акцентом ? >>8-О А я й не знав.
From: vega
То: df
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>> акценту.
> Я розмовляю з акцентом ? >>8-О
> А я й не знав.
Не завжди. Але коли лаєшся російською, то замість "g" кажеш "h".
From: df
То: vega
Subj: клієнт
----------------------------------------------
>>> акценту.
>> Я розмовляю з акцентом ? >>8-О
>> А я й не знав.
> Не завжди. Але коли лаєшся російською, то замість "g" > кажеш "h".
Damn! Дякую. Доведеться вжити заходів.:(
Так, а за клієнта теж дякую...
Повз перший міліцейський патруль він пройшов насторожено, але ні опасистий сержант, ні зовсім молоденький рядовий не звернули на гостя жодної уваги. Дізфайндер не поспішаючи поміняв "двадцятку", прилаштувався до черги — й за вже півгодини став власником квитка на луганський потяг. Купив місцеву газету, посидів годину у залі очікування — на спокійного, пристойно одягненого молодика з газетою ніхто не звертав ані найменшої уваги, дочекався оголошення — рідна, напівзабута вже мова звучала якось незвично... втім, можливо, він просто давно вже її не чув.
У потязі одразу ж заліз на верхню полицю й проспав аж до Полтави, а там, несподівано для провідниці та можливого хвоста, вже перед відходом потяга вийшов.
Тут людей було значно менше, натомість пероном походжали одразу два патрулі і Юр, про всяк випадок, прилаштувався до величенької черги в єдину касу з відкритим віконечком. Хвилин сорок роздивлявся навколо, коротше кажучи, поводив себе як звичайнісінький мандрівник, який вперше на цьому вокзалі, хоча що тут дивитися, — вокзал як вокзал...