Перед великим запорошеним свічадом в учительській Олеся розчесала волосся і знову зібрала його на потилиці, але неслухняні русяві кучері впали на скроні і щоки. За вікном посигналило авто.
— Чи не вас, Олесю, чекає синє ПЕЖО?
ПЕЖО і правда чекає на неї.
— Знайомся, це Роже. C'est Olessya, mon cheri.
Чорнявий невисокий чоловік виходить з-за керма, чемно кланяється Олесі, а та подає йому руку, яку він тисне обережно, але міцно.
Яна штовхає Олесю на заднє сидіння, сама сідає поряд зі словами: Je prend lа рlасе ргеs d'Оlеssуа, і вони їдуть до Яни, яка завтра разом зі своєю п'ятирічною дочкою Людонькою і з Роже відбувають до Франції. Назавжди. Всі друзі Роже, з якими він її знайомив, страшенно заздрять йому, бо він знайшов собі таку розкішну жінку як ото вона, Яна. І всім захотілось й собі такої самої. Це наші козлороги нас не цінують. А в цивілізованому світі нам, російським жінкам, нема ціни. А сьогодні в нас буде Жан-Марк. І тільки ні слова про хворого батька. Треба думати про життя. А смерть сама про нас подбає. D'ассогd?
Несподівано сама для себе Олеся каже D'ассогd! і розпочинає з Роже невимушену балачку про погоду і про те, чи подобається йому Київ.
— О, Київ! Saint-Sophie! Laure de Petchersk! C‘est magnifique! Але в жодному з ваших супермаркетів навіть не чули про беарнський соус!
— Це французьке жлобство мене вже дістає, — коментує Роже Яна, — Як я ненавиджу цих буржуа! Але і в скромних чарах буржуазії щось-таки є! Я перебрала в пам'яті всіх наших дівок з курсів, хто вчив французьку — ти же знаєш; французи англомовних не люблять, слава богу! згадала про тебе! Жан-Марк — це просто золотко! Це твій стиль! Трошки заумний, трошки романтичний, проте вміє рахувати гроші! У нього власне діло, і добре йде! А мій капіталіст працює на дядю!
На околиці, де мешкає Яна, ще лежить сніг. Роже замикає машину і вони пробираються до під'їзду крізь чорні кучугури.
— Хоч би швидше вибратися звідси і більше не приїздити! — бурчить Яна.
Стіл накрито на чотирьох. Чекають Жан-Марка, щоб сісти обідати. Мати Яни в сусідній кімнати не спускає з колін онуки Людоньки, яку завтра вранці заберуть назавжди. А Людонька вередує, рветься за стіл до дорослих. Приходить Жан-Марк. Справді дуже симпатичний хлопець. Сідають за стіл. Роже відкриває біле вино до риби під майонезом, бо беарнського соусу в Києві не знайти. Жан-Марк наливає Олесі й посміхається їй.
— Ці наші вина, це просто жах! — кривиться Яна, а Жан-Марк навпаки каже, що це pas mal. Між рибою і м'ясом подається салат, — купила на Бесарабці, але хіба це салат? скаржиться Яна, але коли ти навідаєшся до нас із Роже до Тура, ми тебе почастуємо таким, що ти і…
До наступної страви Яна подає червоне і щиро зізнається:
— Ненавиджу подавати! Я через те й заміж не виходила, щоб не подавати! Але Роже — це раптом такий шанс!
— Ой, давай я тобі допоможу носити страви! Мені зовсім не важко! — вигукує Олеся і поспішає до кухні, а Жан-Марк — за нею. І, поки вони накладають м'ясо у великий таріль, він розповідає, що, на відміну від інших своїх братів, завжди допомагав мамі накривати на стіл, і навіть дуже любив це.
На десерт — шампанське. Це вже не місцеве, а правдиве французьке. La veuve Clicot. Під дротом, що тримає корк, металевий медальйон з портретом вдови.
— Збережи її, — каже Жан-Марк Олесі. — Як запоруку того, що ми питимемо таке шампанське ще раз.
Олеся дзвонить додому, батька нема, знову пішов кудись, можливо, сидить у кафе, їсть сосиски і салат «Смак», ох, як вона втомилася з ним! Жан-Марк завтра також їде до Франції, сідає в машину до Роже з Яною. Але він неодмінно повернеться! А зараз іде провести Олесю додому.
Поки вони чекають автобус на зупинці, Жан-Марк бере її за руку і каже:
— У вас такі довгі гарні пальці, а нігті підстрижені зовсім коротко.
— Я не маю права на довгі нігті.
— Ви лікар?
— Я піаністка. Вчителька музики.
— Чому ж я не попросив вас заграти?
— В них нема інструмента.
— А і то правда! — сміється Жан-Марк. І Олеся сміється. Їй весело вперше за бозна-скільки років.
— В моєму домі у Вуароні є білий рояль. Моя мама найбільше любила грати тридцять третю сонату Айдена. Ви б не могли мені заграти її, якщо колись завітаєте до мене?.
— Кого-кого?