Не було ще на світі мірошника краще зачесаного, краще вбраного, краще нагодованого і наділеного теплішим хатнім затишком, ніж дядько Лукас! Жодна жінка мірошника, ба навіть королева, не могла бути оточена більшою увагою, більшою щирістю, більшим піклуванням, ніж сенья Фраскіта! І, нарешті, не було ще такого млина, де вдалося б знайти стільки необхідних, корисних, приємних, потішних і навіть зайвих речей, як на тому, що стане місцем дії майже всієї цієї історії!
Значною мірою сприяла цьому сенья Фраскіта — чепурна, хазяйновита, сильна і здорова наваррка; вона любила і вміла готувати, шити, вишивати, прибирати, варити варення, прати, прасувати, білити, чистити мідний посуд, місити тісто, ткати, плести панчохи, співати, танцювати, грати на гітарі та клацати кастаньєтами, грати в бриску і в туте[14] і ще багато, багато чого — всього й не перелічити. Не менше сприяв цьому й дядько Лукас: він умів і любив молоти зерно, обробляти землю, полювати, ловити рибу, при нагоді міг бути теслею, ковалем, каменярем, допомагав жінці у всіх домашніх клопотах, умів читати, писати, лічити і т. д. Не кажучи вже про інші його незвичайні таланти…
Наприклад, дядько Лукас, як і його жінка, кохався на квітах і був такий досконалий садівник, що шляхом різноманітних схрещувань примудрявся виводити нові сорти. Були в нього і природжені здібності інженера-будівельника. І він довів це, збудувавши греблю, лотоки та сифон, що потроїло кількість води на млині. Він навчив свого собаку танцювати, приручив змію і вивчив папугу викрикувати час за сонячним годинником, який спорудив на стіні; згодом папуга навчився сповіщати точний час навіть у хмарні дні та вночі.
І нарешті, біля млина був город з садочком, де вирощувалися найрізноманітніші фрукти і овочі; ставок, обсаджений жасминовими кущами, — влітку в ньому купалися дядько Лукас і сенья Фраскіта; був ще великий сад, теплиця для екзотичних рослин, колодязь, дві ослиці, на яких подружжя їздило до міста чи навколишніх сіл; курник, голубник, пташник, розплідник для шовкопрядів, вулики, куди бджоли зносили нектар, що збирали з квітів жасмину, невеличкі давильня та винний погріб; пекарня, ткацький верстат, кузня, столярна майстерня… Усе це вміщалося в будинку, де було вісім кімнат, та на двох фанегах[15] землі і оцінювалося в десять тисяч реалів.
VII
Основа щастя
Воістину шалено кохали одне одного мірошник та його жінка, і навіть можна було подумати, що вона кохала його більше, ніж він її, хоч був він такий бридкий, а вона така гарна. Кажу це тому, що сенья Фраскіта завжди ревнувала дядька Лукаса і вимагала в нього пояснень, коли він затримувався в місті чи в сусідніх селах, куди їздив по зерно, тим часом як дядько Лукас навіть тішився, спостерігаючи, як упадають біля сеньї Фраскіти сеньйори, котрі частенько навідувалися до млина; він пишався цим і радів, що їм вона подобається так само, як йому; і хоч розумів, що деякі з них у глибині душі заздрять йому, плекають до неї цілком земні почуття і навіть охоче віддали б усе що завгодно, аби вона була менш порядною жінкою, все ж таки він залишав її саму без страху на цілі дні і ніколи не питав, що вона робила і хто приходив, коли його не було.
Звичайно, це не означало, що кохання дядька Лукаса було не таке палке, як кохання сеньї Фраскіти. Просто він більше вірив в її доброчесність, ніж вона в його вірність; він глибше знав її, знав, як щиро дружина любить його і як береже свою гідність. А головне — це означає, що дядько Лукас, подібно до шекспірівських героїв, був справжній чоловік, людина цілісних почуттів; вільний від вагань, він або вірить, або вмирає, любить чи вбиває і не визнає поступовості в переході від найвищого щастя до повної його втрати.
Одно слово, він був мурсійський Отелло в альпаргатах[16] і в шапці — такий постає він перед нами в першому акті п’єси, кінець якої може бути й трагічний…
Проте навіщо ці похмурі ноти в такій веселій пісеньці? Нащо зловісні блискавиці в такому ясному небі? Нащо мелодраматичні пози в жанровій картині?
Зараз ви про це дізнаєтесь.
VIII
Чоловік в трикутному капелюсі
Стояв місяць жовтень, друга година пополудні.
Великий церковний дзвін кликав до вечерні, а це означало, що усі найповажніші люди в місті вже пообідали.
Духовні особи прямували до вівтарів, а люди мирські — до своїх альковів, щоб поспати після обіду, особливо ті, хто із службового обов’язку, як-от урядовці, трудилися весь ранок.
Тому було дуже дивно, що в такий незручний через сильну спеку час для прогулянок вирушив з міста високородний сеньйор корехідор власною персоною в супроводі одного лише альгвасила[17], — так, саме він, бо сплутати його з кимось іншим ні вдень, ні вночі не можна було ніяким чином, завдяки його трикутному капелюху неосяжних розмірів, пишному яскраво-червоному плащу та дуже характерній особливості його не зовсім звичайного зовнішнього вигляду…
15
Фанега — міра земельної площі, яка дорівнює 1,29 га, а також міра сипучих тіл, що дорівнює 55,5 л.