Побачивши, що суворість дає добрі наслідки, корехідор знову спрямував на неї гнівний погляд, та, зустрівшись з її звабливою посмішкою і божественними очима, в яких світилися благання та ніжність, зразу змінив гнів на ласку і зашамкотів з присвистом, виявляючи при цьому цілковиту відсутність як передніх, так і кутніх зубів:
— Від тебе усе залежить, любов моя!
У цю мить дядько Лукас спустився з дашка альтанки.
XII
Десятини і приміції
Як тільки корехідор умостився на стільці, жінка мірошника кинула швидкий погляд на чоловіка: той був спокійний, як завжди, але видно було, що він мало не лусне від стримуваного сміху; здаля вона обмінялася з чоловіком повітряним поцілунком, скориставшись тим, що дон Еухеніо був трохи розгублений, а тоді голосом сирени, якому позаздрила б сама Клеопатра, промовила:
— А тепер, ваша ясновельможність, покуштуйте мого винограду!
Треба було бачити, яка гарна була в цю хвилину наваррка (такою я і відтворив би її на полотні, якби мав хист Тіціана): вона стояла перед зачарованим корехідором свіжа, зваблива, пишна, вузьке вбрання щільно облягало різьблене тіло; висока і ставна, вона підняла над головою оголені руки і, тримаючи в них грона прозорого винограду, втупила в корехідора благальний погляд ясних очей, на дні яких причаївся острах, і промовляла до нього з посмішкою, проти якої годі було встояти:
— Його ще не куштував сеньйор єпископ… Перший виноград цього року…
Вона була схожа на величну Помону[23], що підносить фрукти Сатиру[24].
Цієї миті на другому кінці мощеного каменем майданчика під лозами з’явився високошановний сеньйор єпископ місцевої єпархії в супроводі адвоката-академіка, двох каноніків похилого віку, а також свого секретаря, двох слуг і двох пажів.
Його преосвященство затримався на хвилину, спостерігаючи таку комедійну і таку мальовничу сценку, і мовив спокійним, витриманим тоном, властивим прелатам тих часів:
— Божа заповідь гласить… плати десятини і приміції святій церкві — цьому вчить нас християнська релігія, а от вам, сеньйоре корехідор, не досить однієї десятини, ви хочете проковтнути ще й приміції.
— Сеньйор єпископ! — вигукнули мірошник та його жінка і, покинувши корехідора, поквапилися поцілувати руку прелатові.
— Господь хай віддасть вам, ваше преосвященство, за те, що ви вшанували своїм приходом нашу вбогу хатину! — сказав дядько Лукас, з щирою повагою перший цілуючи руку єпископу.
— Який молодецький у вас вигляд, сеньйоре єпископ! — промовила сенья Фраскіта, теж цілуючи йому руку. — Хай благословить вас господь, хай береже вас мені на радість, як беріг він старого єпископа, хазяїна мого Лукаса!
— Навіть не знаю, чим я можу тобі прислужитися, коли ти сама даєш благословення, замість просити його в мене! — сміючись, доброзичливо відповів пастир.
І, піднявши два пальці, благословив сенью Фраскіту, а потім й усіх присутніх.
— Будьте ласкаві, ваше преосвященство, ось приміції! — сказав корехідор і, взявши з рук жінки мірошника гроно винограду, шанобливо підніс його єпископу. — Я ще не встиг покуштувати…
Корехідор вимовив ці слова, кинувши швидкий, безсоромний погляд на осяйно-прекрасну жінку мірошника.
— Чи не тому, що виноград зелений, як у байці? — зауважив академік.
— Виноград у байці, — заперечив єпископ, — не був зелений, сеньйоре ліценціат; просто він був недосяжний для лисиці.
Ні перший, ні другий, мабуть, не мали наміру зачепити корехідора, але обидва влучили в ціль: дон Еухеніо де Суньїга сполотнів від гніву і сказав, цілуючи руку прелатові:
— То ви вважаєте, що я лисиця, ваше преосвященство!
— Tu dixisti![25] — відповів єпископ з відвертою суворістю святого, яким, ходять чутки, він і справді був. — Excusatio non petita, accusatio manifesta. Qualis vir, talis oratio. Одначе satis jam dictum, mullus ultra sit sermo[26]. Облишимо латину й подивімося на цей славнозвісний виноград.
І він відщипнув… одну виноградинку… від грона, яке підніс йому корехідор.
— Надзвичайно смачний! — похвалив єпископ, помилувавшись виноградом проти світла і зразу передавши його своєму секретареві. — Шкода, що він мені вадить!
Секретар теж помилувався гроном, зробив жест, який мав виразити шанобливе захоплення, і передав гроно слузі.
Слуга повторив дії єпископа та жест секретаря і так захопився, що навіть понюхав виноград, а тоді… надзвичайно обережно поклав його в кошик і, ніби вибачаючись, промовив тихо:
24
Сатир — хтивий лісовий і польовий напівбог; греки зображали його з козлиними ногами, рогами, вухами і хвостом.
26
Непрохане виправдання доводить вину. Яка людина, така і її мова… досить уже, припинімо суперечку (лат.).