— Його преосвященство постить.
Дядько Лукас, який не спускав очей з винограду, нищечком витяг його з кошика і з’їв, — так що ніхто й не помітив.
Усі посідали; заговорили про те, яка суха стоїть осінь, хоч уже й відшуміли бурі осіннього рівнодення, обговорили можливість нової війни між Австрією і Наполеоном; зійшлися на тому, що імператорські війська ніколи не ступлять на іспанську землю; адвокат нарікав на тривожні, тяжкі часи і шкодував за своїм безтурботним життям у батьківській оселі (а його батьки колись так само заздрили дідам). О п’ятій годині прокричав папуга, на знак єпископа молодший з пажів побіг до карети (її залишили в тому ж яру, де сховався альгвасил) і повернувся зі смачним пісним пирогом, який лише годину тому витягли з печі. Посеред майданчика поставили маленького столика, пиріг розрізали і кожен отримав шматок, хоч дядько Лукас і сенья Фраскіта довго відмовлялися… Демократична рівність тривала протягом півгодини під дашком з виноградного листу, крізь який сіялися останні промені призахідного сонця…
XIII
Казала галка вороні…[27]
Через півтори години всі поважні гості повернулися до міста. Сеньйор єпископ та його почет дісталися туди раніше за інших, бо їхали в кареті, і перебували вже в палаці — там ми їх і залишимо за вечірньою молитвою.
Славетний адвокат (напрочуд худий) і обидва каноніки (на диво огрядні та поважні) провели корехідора до дверей міської ради, де, як сказав його ясновельможність, на нього чекає робота, а самі рушили до своїх домівок, знаходячи дорогу по зірках, наче мореплавці, а подекуди — навпомацки, мов сліпі, бо вже запала ніч, місяць ще не зійшов, а міське освітлення, як і освіта нашої доби, були в «руці божій».
Зате нерідко на вулицях поблискували великі та малі ліхтарі, якими поштиві слуги освітлювали дорогу вельможним хазяям, що, поважно виступаючи, прямували, за звичкою, на вечірку або в гості до родичів…
Майже біля кожного гратчастого вікна першого поверху ледь вимальовувався (або, краще сказати, вгадувався) чорний обрис мовчазної постаті. То були закохані кавалери, які, зачувши кроки, припиняли на мить свої залицяння…
— Ну й гульвіси ж ми! — картали себе адвокат і обидва каноніки. — Що подумають удома, коли ми повернемося в таку пізню пору?
— А що скажуть люди, коли зустрінуть нас після сьомої вечора і побачать, як ми скрадаємося в темряві, немов якісь розбійники?
— Ні, треба покласти цьому край…
— О, так!.. Але ж той клятий млин!
— Цей млин уже в печінках сидить у моєї жінки… — сказав адвокат, і в голосі його бринів жах перед близькою подружньою розправою.
— А моя небога переконана, що священнослужителям не годиться ходити до кумась, — вигукнув один з каноніків, він, очевидно, виконував обов’язки духівника.
— А втім, — утрутився в розмову другий канонік, проповідник кафедрального собору, — все, що діється на млині, таке невинне…
— Ще б пак! Якщо там буває сам сеньйор єпископ!
— А до того ж, сеньйори, в наші літа!.. — додав духівник. — Адже мені вчора виповнилося сімдесят п’ять.
— Усе ясно! — підвів риску проповідник. — Поговорімо про інше. Яка гарна була сьогодні сенья Фраскіта!
— О, щодо цього… що вже гарна, то гарна! — підкреслено байдуже сказав адвокат.
— Напрочуд гарна… — підтвердив духівник, прикриваючи лице плащем.
— А хто сумнівається, — додав проповідник, — хай запитає у корехідора…
— Бідолашний, закохався в неї!..
— Ще б пак! — вигукнув превелебний отець.
— Певна річ! — підтвердив академік… почесний, правда, але не дійсний. — Отож, сеньйори, я зверну сюди, так мені ближче… На добраніч!
— Добраніч… — відповіли каноніки.
Якийсь час вони йшли мовчки.
— Цьому теж запала в душу жінка мірошника, — пробурмотів урешті проповідник, штурхнувши ліктем духівника.
— Безперечно! — відповів той, зупиняючись біля дверей свого будинку. — От котяра!.. То до завтра, друже. Хай вам піде на добре виноград.
— До завтра, як дасть бог… Доброї вам ночі.
— Мирний сон і безтурботний даруй мені, боже! — проказав слова молитви духівник вже біля ганку, де було зображення пречистої діви, освітлене лампадкою.
І стукнув дверним молотком.
Залишившись сам на вулиці, другий канонік (він був ширший, ніж вищий, і тому, здавалося, не йшов, а перекочувався) чимчикував собі помаленьку до своєї оселі; не дійшовши до будинку, він став під стіну за певною нуждою, що в наш час послужило б приводом до втручання поліції, і пробурмотів, згадуючи, певна річ, свого духовного брата:
27
Частина іспанського прислів’я: «Казала галка вороні: відсунься, чорнобока, бо забрудниш мене».