Выбрать главу

— Тобі теж до вподоби сенья Фраскіта!.. Та й то правда, — додав він трохи згодом — гарна, що там казати, гарна!

XIV

Поради Гардуньї

Тим часом корехідор у супроводі Гардуньї зійшов сходами до міської ради і в залі засідань мав з ним розмову більш інтимного характеру, ніж це личило особі його становища і рангу.

— Повірте нюхові старого собаки, який знає своє діло! — казав негідник альгвасил. — Сенья Фраскіта безтямно закохана у вас, а все, що ви допіру розповіли мені, робить це яснішим за оте світло… — додав він, вказуючи на люсенську лампу[28], яка ледве освітлювала куточок залу.

— А от я зовсім не переконаний в цьому, як ти, Гардуньє! — відповів дон Еухеніо, безпорадно зітхаючи.

— Не розумію, чому! Справді, говорімо відверто. Ваша милість… (прошу пробачення) має одну ваду… Чи не так?

— Ну, так! — відказав корехідор. — Але ж у дядька Лукаса теж є та вада — горб у нього ще більший за мій!

— Куди більший! Набагато більший! Навіть і рівняти не можна, настільки більший! Та зате (я до того й хилю) у вашої милості дуже приємне обличчя… що називається — гарне… а дядько Лукас — викапаний сержант Утрера, який луснув через те, що був бридкий, як потвора.

Корехідор самовдоволено всміхнувся.

— Крім того, — вів мову далі альгвасил, — сенья Фраскіта з шкіри пнеться, аби тільки виклопотати призначення для свого небожа…

— З цим я згоден… Оте призначення — єдина моя надія!

— Тоді до діла, сеньйоре! Я вже виклав вашій милості свій план… Залишається тільки здійснити його цієї ж ночі!

— Скільки разів я казав тобі, що не потребую порад! — гаркнув дон Еухеніо, згадавши раптом, що розмовляє з підлеглим.

— Мені здалося, що ваша милість хотіли… — забелькотів Гардунья.

— Не супереч!

Гардунья вклонився.

— То ти кажеш, — полагіднішав сеньйор Суньїга, — що сьогодні ж уночі можна все влаштувати? Знаєш, хлопче, а й непогано. Хай йому біс! Принаймні позбудусь цієї клятої непевності!

Гардунья змовчав.

Корехідор підійшов до письмового столу, написав кілька рядків на аркуші гербового паперу, поставив печатку і поклав його до кишені.

— Призначення для небожа готове! — сказав він і взяв щіпку тютюну. — Завтра я поговорю з рехідорами і… або вони його затвердять, або я дам їм перцю! Як гадаєш, добре я вчинив?

— Ще б пак, ще б пак! — у захваті вигукнув Гардунья, запустивши пальці в табакерку корехідора і вихопивши звідти добру щіпку табаки. — Тільки так! Попередник вашої милості теж ніколи довго не роздумував над такими дрібницями. Одного разу…

— Досить базікати! — перебив корехідор, ляснувши Гардунью по запобігливо простягнутій руці. — Бевзь був мій попередник, коли брав тебе альгвасилом. Але ближче до діла. Ти сказав мені, що млин дядька Лукаса належить до сусіднього села, а не до нашого міста… Ти це напевне знаєш?

— Цілком! Кордон нашої округи доходить до того ярка, де я сидів сьогодні, чекаючи па вашу ясновельможність… Хай йому чорт! Коли б я був на вашому місці!

— Годі! — гримнув дон Еухеніо. — Що ти собі дозволяєш!

Вхопивши восьмушку аркуша, корехідор начеркав записку, склав її вдвоє, запечатав і вручив Гардуньї.

— Ось тобі записка до алькальда[29] того села, про яке ти мені говорив. На словах поясниш йому, що треба робити. Бачиш, я в усьому дію згідно з твоїм планом. Лихо тобі буде, як заженеш мене в глухий кут!

— Не турбуйтесь! — відповів Гардунья. — За сеньйором Хуаном Лопесом числиться немало гріхів, і досить йому лише побачити підпис вашої милості, як він зробить усе, що я йому звелю. Він заборгував щонайменше тисячу мір зерна у королівські комори і стільки ж у церковно-громадські… Причому в церковно-громадські — це вже проти всякого закону, — він же не вдова і не бідняк, щоб отримувати звідти хліб, не сплачуючи процентів та податків; він картяр, п’яниця, шахрай і розпусник, ганьба на все село… І така людина стоїть при владі!.. Так уже, видно, ведеться на світі!

— Я ж наказав тобі мовчати! Ти збиваєш мене з пантелику! — гаркнув корехідор. — Перейдімо до діла, — додав він згодом уже іншим тоном. — Зараз чверть на восьму… Перш за все ти підеш додому і попередиш сеньйору, щоб вона не чекала мене на вечерю, хай лягає спати. Скажи, що я залишаюся тут працювати до пізньої ночі, а потім разом з тобою рушу в таємний нічний обхід ловити злочинців… Одне слово, обдури її як хочеш, аби вона спокійно спала. Дорогою скажи другому альгвасилові, щоб приніс мені вечерю… Я не наважуся з’явитися сьогодні ввечері перед очі сеньйори, бо вона так добре мене знає, що здатна читати мої думки! Звели куховарці, щоб поклала мені млинці, які сьогодні пекла, та передай Хуанові, щоб він непомітно приніс мені з таверни півкварти білого вина. Потім підеш до села, якраз устигнеш на пів на дев’яту.

вернуться

28

Олійна лампа. Такі лампи вироблялися в Люсені, місті в провінції Кордова.

вернуться

29

Алькальд — міський голова, староста в селі.