— Але ж це — відмова від безсмертя! — вигукнув Рубенс.
— Це наближення до нього!
— І яким правом виступаєте ви посередником між цим чоловіком та світом? Дайте йому слово, хай сам вирішить!
— Я чиню так на правах старшого брата, вчителя, батька, бо я для нього — все… Я чиню так в ім’я бога, кажу вам знову! Схиліть голову… для блага вашої ж душі.
По тій мові чернець насунув на голову каптур і рушив у глибину храму.
— Ходімо, — сказав Рубенс. — Я знаю, що робити.
— Вчителю! — вигукнув один з учнів, який протягом усієї розмови пильно придивлявся то до полотна, то до ченця. — Мені здається, що цей старий чернець дуже схожий на того вмираючого юнака на картині?
— Так! І справді! — загомоніли всі.
— Заберіть в отця настоятеля з обличчя зморшки та бороду, скиньте йому тридцять років, які налічує цей живопис, і вийде, що вчитель мав рацію, коли казав, що той вмираючий чернець є і портретом ченця живого, і автором картини. Побий мене боже, якщо цей живий чернець не є сам отець настоятель.
Тим часом Рубенс, похмурий, замислений, непорушно стояв і дивився, як віддаляється старий. А той уклонився йому, схрестивши руки на грудях, перш ніж відійти назовсім.
— То був він… так! — пробурмотів художник. — О! Ходімо… — звернувся він до учнів. — Дамо йому спочити в мирі!
Кинувши останній погляд на полотно, яке так його вразило, він вийшов з храму і рушив до палацу, де король з королевою вшанували художника запрошенням до столу.
Через три дні повернувся Рубенс уже сам до тієї похмурої каплиці, охоплений жагою ще раз побачити пречудове полотно і поговорити з його творцем, переконати його.
Але картини там не було.
Натомість у середньому нефі храму стояла труна, оточена братією. Братія правила заупокійну службу…
Рубенс підійшов, щоб глянути на обличчя покійного, і, вражений, упізнав у ньому отця настоятеля.
— А шкода, великий був художник!.. — промовив Рубенс, коли біль у його серці трохи вгамувався. — Зараз він ще більше схожий на свій твір!
Чому вона білява?
І
Оповідання з п’яти новел
Одного чудового листопадового вечора 1854 року ми, шестеро друзів, шестеро юних шанувальників Аполлона, сиділи навколо столу. Зібралися ми, щоб у гурті провести «польовий день» — так ми тоді називали наше досить дивне захоплення перетворювати день на ніч: ми або проводили весь день у ліжку, аж поки на Мадрід не впаде ніч, або затемнювали вікна і запалювали світло.
Цей стіл (про який недавно мені нагадали знову) був описаний мною в новелі, яка називалася «Ганьба тому, хто погано про це подумає».
Зокрема в ній ішлося про те, що років чотири тому в Мадріді стояв (не має значення, де саме… одне слово — в будинку, двері якого були відчинені для всіх у будь-яку годину дня чи ночі) обшарпаний стіл, прикрашений страхітливою чорнильницею і засипаний аркушами гербового паперу без штампів. За цим столом завжди працювали одночасно з десятеро чи дванадцятеро артистів та літераторів…
Тут побачили світ деякі комедії сина Ларри, драми Егіласа, пісні Труеби, економічні статті Антоніо Ернандеса і куплети Мануеля дель Паласіо; за цим столом перекладалося «Вірування XIX століття» Еухеніо Пеллетана; тут Арнао створив багато пісень, Маріано Васкес писав музику, а Кастро і Серрано — статті, Рібера малював карикатури, Васкес і Пісарро — акварелі, а Баррантес склав чимало балад, тут народилися архітектурні проекти Івона[73]… і мої жарти в журналі «Батіг».
От за цим самим столом ми й сиділи того вечора.
Була неділя, липнева революція в розпалі[74]. Мадрід аж ряснів військовими…
Надворі періщив дощ, тужно свистів холодний вітер — пронизував, як каже Рікардо Рібера, аж до самих кісток.
Уже минула поминальна субота, в усіх церквах відзначали дев’ятиденні проводи. Гук військових оркестрів та патріотичні гімни зливалися з плачем церковних дзвонів: здавалося, наче правили за упокій метрополії.
Свята альмуденська діво!.. Що за день!
Та ми вже давно перетворили його на ніч: чотири свічки освітлювали шість наших облич — то були люди, імена яких я не посоромлюся назвати, бо кожне з них стало відоме широкому загалу. Ось вони: Луїс Егілас, Мануель дель Паласіо, Агустін Боннат (К. Е. П. Д.), Івон, Луїс Мар’яно де Ларра і ваш слуга покірний.
73
Ідеться про найвідоміших представників серед іспанських літераторів, художників, музикантів, критиків, архітекторів другої половини XIX століття.
74
Іспанська революція 1854–1856 рр., спрямована проти абсолютизму. В 1855 р. було проголошено нову конституцію, яка встановила принцип народного суверенітету, ввела свободу друку, проте залишила католицтво державною релігією. Зберігалося також поміщицьке землевласництво, пережитки феодалізму не були викорінені.