Отож він збирався піти до фотографа за фотокартками. Значить, у місті, звідки той чоловік подався мандрувати, є фотограф. Що ж це за місто? Може, Мадрід, звідки він вирушив у подорож, наприклад, до Америки? Та ні, це дуже далеко… Припустімо, чиновника посилають з Мадріда до провінції або ж навпаки. І справді, чому б йому не приїхати з провінції до Мадріда (сфотографуватися ж він міг і в своєму місті).
Цвинтар. Добре серце має чоловік; мабуть, він гарний син, або вдівець, або чийсь коханець… Певно, не хотів рушати в подорож, не попрощавшись на цвинтарі з покійними батьками а чи й з дорогою покійницею!..
Це ж так по-людяному, і набагато цікавіше, ніж здалося мені з першого погляду, коли я розгорнула записник.
Свідоцтво на право проживання. Похвальна передбачливість, яка свідчить про схильність до порядку, про точність і здоровий глузд. Я б те саме зробила на його місці!
Цигарки. Значить, курить… То й добре! Чоловік мусить бути чоловіком!
Сірники. Нічого не забув!
Доручення… Похвально, що гроші йому забезпечені. На яку ж суму це доручення? Бідолашні чоловіки! Вічно їм випадають якісь клопоти! Мусять дбати і про себе, і про нас… Я з задоволенням додала б свої заощадження до грошей передбачливого мандрівника (звичайно, якщо в нього доручення на меншу суму, ніж він потребує). Невідомо ще, яких зусиль доведеться йому докласти, щоб отримати гроші по цьому дорученню! І хто зна, може, він їх уже й витратив?
Медальйон. От і жінка з’явилася; вона, мабуть, відрізала в себе пасмо волосся, і він сховав його в медальйон, щоб завжди пам’ятати про свою кохану.
Без усякого сумніву, власник записника — молодий чоловік, і коли робив цей запис, то був закоханий… Чи кохає він її тепер? Адже він розлучився з нею… Чи, може, вони зустрілися знову? А що, як він забув узяти з собою той медальйон? Хай будуть щасливі закохані! Щасливі! А цікаво, то була наречена чи…?
Взуття. Про зміну взуття він міг і забути, бо загубив записник. От побачити б, які в нього ноги. Певно, що гарні. Чи й справді він елегантний? Чи сподобався б мені, коли б я його побачила? А може, я й бачила його вже де-небудь.
Шапка. Без сумніву, дорожня! Гадаю, він вирушив сам, без нікого… Якби я теж кудись їхала і зустрілася з ним, приміром, у диліжансі або в вагоні, то, мабуть, і уваги не звернула б на нього… А зараз цей чоловік мене цікавить! Чому? Ага! Зрозуміло. Бо я ніби слухаю його мову, ніби раптом почула його сповідь, заглянула йому в душу і… побачила лише душу, а не його особисто, не постать актора в драмі, що зветься життям!
Перстень. Справа ускладнюється! Ясна річ, він збирається цей перстень дарувати. Але ж такий дарунок дівчині рівнозначний заручинам!.. Виходить, що цей чоловік не належить тільки собі, і я вчинила зле, читаючи записи! Але ж його неуважність теж непростима! Загубити записник, який стосується не лише його одного!.. Але якщо перстень не є власністю мого незнайомця? Якщо цю річ зроблено на замовлення, а йому треба лише її забрати? О, ні. Перстень призначений для н е ї!.. Перстень — те саме, що медальйон і фотокартки! І в основі всього — прощання закоханих, ніжне, урочисте, прощання, якому надається велике значення… Але як давно було написано цю сторінку? Побачимо! Тепер доведеться прочитати весь записник!
Валіза. Правду кажучи, мені вже хочеться, щоб він швидше вирушив до іншого міста! А що, як він усе-таки прибув до Мадріда? Та хіба мені не однаково? Тільки й клопоту! Перегорнімо краще сторінку, може, розгадаємо всі загадки…»
На другій сторінці знову був список:
Попрощатися.
Федеріко.
Гомеси.
Казино.
Сеньйор священик.
Рамона.
Лолілья.
Аптека.
Маркіза.
Д. Мануель.
Мої двоюрідні сестри.
Пепа.
Хуан.
В о н а.
Хуаніта не могла втамувати хвилювання від цієї навали імен, особливо від займенника, що завершував перелік.
Їй вже хотілося, щоб перелічені незнайомки так і лишилися незнайомками… А й справді, хіба цікавили б її ці записи і цей чоловік, якби вона знала про нього та про його наречену стільки, скільки знає про будь-кого зі своїх знайомих… Невизначене, невідоме, те, що могло б стати поживою для примхливої уяви, — то єдине, що вабило нашу Хуаніту! Цікавість притлумила в ній острах перед можливим розчаруванням, і дівчина повела далі своє необачне дослідження: