— І «Красуню Сью», і «Голубі небеса», — докинув я.
— Ой, які ж то були чудові пташки, правда?
— Чудові, — мені тоді було дев’ять років, і я сушив собі голову над тим, як ті бісові птахи могли так злагоджено співати під музику. — Я колись сказав своїй мамі, що, мабуть, їм у клітки ставлять ноти.
— Ви, я бачу, чутливий хлопчик, — голова старої знесилено впала на подушку, й жінка заплющила очі. — Тепер так уже не роблять.
Та й ніколи не робили, подумав я.
— Але, — прошепотіла вона, — насправді ви ж прийшли не через канарок.
— Ні, — признався я. — Я щодо старого чоловіка, що наймає у вас кімнату…
— Він помер.
І перш ніж я встиг здобутися на слово, вона спокійно заговорила далі:
— Я від учорашнього ранку не чула, щоб він порався внизу на кухні. І ввечері було тихо, от я й здогадалася. А коли ви відчинили надвірні двері, я вже знала, що то хтось несе мені погану звістку.
— Пробачте.
— Нема за що. Я й не бачила його ніколи, окрім як на Різдво. Мене доглядає одна жінка з сусіднього дому, двічі на день приходить перекласти на ліжку, приносить попоїсти. То він одійшов, еге? Ви його добре знали? А коли буде похорон? Отам на комоді п’ятдесят центів. Купіть йому від мене букетик квітів.
Ніяких грошей на комоді не було. Не було й самого комода. Та я вдав, ніби він є, і поклав до кишені уявні п’ятдесят центів.
— Ви приходьте через півроку, — прошепотіла стара. — На той час я одужаю. І знову триматиму канарок на продаж, і… Ви увесь час дивитесь на двері! Вам треба йти?
— Так, мем, — винувато відповів я. — І ще я хотів сказати… надвірні двері у вас не замкнені.
— Е, та що тут кому взяти в такої старої руїни, як я? — вона востаннє підвела голову. Очі її зблиснули. На обличчі відбився біль, що точив її десь усередині й тепер вихопився назовні. — Ніхто вже ніколи не зайде у цей дім і не підніметься цими сходами! — вигукнула вона.
Голос її затих, мов радіохвиля з-за гір. Вона приплющила повіки, помалу згасаючи.
О Боже, подумав я, вона таки хоче, аби хтось прийшов до неї і зробив цю страхітливу послугу!
Ні, тільки не я!
Очі старої широко розплющились. Невже я сказав це вголос?
— Ні, — мовила вона, пильно заглядаючи мені в обличчя. — Ви не він.
— Хто «він»?
— Той, хто стоїть у мене за дверима. Щоночі, — вона зітхнула. — Але ніколи не заходить до кімнати. Чому він не заходить?
І нараз спинилася, наче годинник. Вона ще дихала, але видимо чекала, щоб я пішов.
Я озирнувся через плече.
Вітер здійняв у дверях куряву, і мені здалося, ніби там якась тінь, ніби хтось стоїть і жде. Оте щось чи хтось, що приходить щоночі й чигає в коридорі.
Я рушив до виходу.
— До побачення.
Ані звуку.
Мені слід би було залишитися з нею, разом пити чай, снідати, обідати. Та хіба допоможеш усім, хто цього потребує, по всіх усюдах і в усі часи?
Я почекав біля дверей.
До побачення.
Чи то вона простогнала ці слова у своєму старечому сні? Я знав лише те, що її подих виштовхнув мене з кімнати.
Спускаючись униз, я згадав, що так і не спитав імені старого, який потонув у лев’ячій клітці, маючи в кишенях по жмені незужитого на жодному святі конфеті з трамвайних квитків.
Я знайшов його помешкання. Але це нічого мені не дало.
Його імені там не буде, так само як немає його самого.
Усе добре при своєму початку. Але так рідко в історії людей, чи малих містечок, чи великих міст і кінець буває добрий.
Із часом усе помалу занепадає. Запливає жиром. Розлазиться. Розпадається зв’язок часів. Скисає молоко. Серед нічної мряки дроти на високих стовпах приносять погані вісті. Вода у каналі береться брудним шумовинням. Кресало не викрешує вогню. Жінки більше не гріють.
Зненацька кінчається літо.
Глибоко в кістки заповзає зима.
Отоді настає час стіни.
Йдеться про стіну в убогій кімнатчині, яку щораз стрясають, проїжджаючи мимо, важкі трамвайні вагони, і ти стенаєшся, наче в нічному кошмарі, на своєму холодному залізному ліжку в напівпідвалі аж ніяк не королівського будинку, де давно вже немає канарок і з-над вхідних дверей повідпадали цифри номера, а перекручена табличка з назвою вулиці на розі показує не на північ, а на схід, так що коли б хтось надумав тебе розшукувати, то пішов би без вороття у зовсім інший бік.