— Доброго ранку! — промовив, оглядаючись на всі боки. Людей у завулку не було, але вікна, вони теж мають очі.
— О, пане майор, — фру Улл щиро здивувалася. Цей, як вона вважала, німець ніколи раніше не зупиняв її на вулиці. Навпаки, завжди робив вигляд, що незнайомий з нею.
— Як здоров'я, самопочуття?.. Як там фру Ніссен? Її, здається, Мартою звати?
— Мартою… Але чому ви про це питаєте? Там щось трапилось, гер майор?
— Думаю, там усе гаразд. Що ви привезли для мене?
— Як завжди, — фру Улл дістала з сумки молитовник і простягла його майору. — Ви кажете, нічого не трапилось? Я так хвилююсь на Марту. У неї зовсім хворе серце. Вона молодша за мене на п'ять років, а серце…
— Ідіть додому і скалить вашій чарівній фрекен Крістіансен, що повертаєтесь у Глом-фіорд.
— Коли? Адже я тільки-но…
— Ви їдете негайно! — вже тоном наказу промовив Енке. — Я заїду за вами через годину. Маєте бути готові. До зустрічі, шановна фру…
Він круто повернувся і пішов у протилежному напрямку, а стара залишилась у розпачі, не знаючи, що про все те думати.
Майору Енке треба було негайно розшифрувати послання з Лондона. Зробити це він міг лише на конспіративній квартирі. Там у тайнику лежав шифрувальний пенал і трафарети для читання «молитовника». Йому що треба було тихо, аби не розбудити Гергардта, пройти на другу половину будинку і взятись за виконання настанов шефа. Які вони, ці настанови? Що вирішив Лондон?.. Рішення може бути тільки… Ні, воно може бути і цілком протилежне тому, на яке він сподівається. Лондон може взагалі відмовитись від Гергардта, і тоді… Тоді доведеться елементарно прибрати доктора і замести сліди, та так, щоб ніяка собака, навіть така, як Рунге, нічого не пронюхала. Зрештою, таке рішення — крах. Крах усіх його честолюбивих мрій. Кінець думкам про повернення на крилах фортуни, коли зустрічають з почестями і ще живого записують у святці, у списки живих героїв. Та може статися, Лондон вимагатиме третього: з доктором чи без нього, але переправити в штаб-квартиру матеріали лабораторних досліджень, таємницю препарату «Гергардт-3». Цей варіант для тебе найбільш прийнятний. «У такому випадку ти повертаєшся, Мартіне! Молись своєму патрону на небесах. Хай Мартін святий і преподобний зробить так, щоб ти міг повернутися. Хай зробить…»
У будинок зайшов з чорного ходу. Тихо, навшпиньках прокрався в потрібну кімнату, припав вухом до стіни, за якою був доктор, — тихо, як у могилі. «Спить…» — подумав Енке і заходився дешифрувати. Вмочив у реактив тампон і кілька разів провів ним на потрібній сторінці молитовника. Між рядками святого тексту з'явилися цифри. Мартін Кребс акуратно переписав їх на табличку пенала і приклав трафарет. В прорізі потрапили цифри, необхідні для прочитання. Переклав їх на букви і ось перед ним виникла фраза: «Потрібна формула Гергардт-3». Щось ніби урвалось у його душі. «Тепер усе! Забудь, що ти людина. Ти робот. Робот, яким керують з Лондона! Прощай, Еліз! Прощайте, наївні нездійсненні мрії… Формула! їм потрібна лише формула. А як її добути? Гергардт не дурень. Хіба йому треба пояснювати, що формула препарата — це зараз ціпа його власного життя. Він її гак не віддаси… Значить, доведеться…» Майор дістав пістолет, перевірив обойму. За стіною почулося важке зітхання, потім зарипіли пружини в старому дивані і кроки, повільні, важкі. Вони то віддалялися, то знову наближалися — мов коливався за стіною уповільнений маятник. Прислухаючись, Кребс збирав папери, потім дістав із тайника обладнаний підривним механізмом контейнер. Підвівся. Підійшов до вікна. Лёгкий сніжок падав тихо. У провулку ні душі. Пора йти до нього. Пора сказати прямо, чого від нього хоче Лондон. Як він сприйме майора Енне, довідавшись, що він зовсім не… Англійців доктор ненавидить, мабуть, більше, ніж росіян… Схилити його до співпраці з англійською розвідкою не вдасться навіть під страхом смерті. А якби й погодився, то, дочекавшись відповіді з Берліна, продав би гестапо з усіма тельбухами. «Ні, треба так: зайти і ні слова, мовчки спустити курок…»
Кребс взяв зі столу контейнер, підв'язав на підтяжках під лівою пахвою, ще раз перевірив парабелум і, знявши з запобіжника, засунув у кобуру. Через веранду пройшов на другу половину будинку. В напівтемній прохідній кімнаті, де він звичайно приймав Шлезінгера, побачив забуту обер-лейтенантом флягу. «Ото ще, здається, не дурень, а робить такі необачні помилки. Забути флягу та ще й з фамільним вензелем!» Одгвинтив кришку, понюхав — шнапс. Ковтнув кілька разів для хоробрості і сховав флягу до кишені. Якусь мить постояв перед дверима, прислухаючись, як розтікається жилами тепло, штовхнув двері. Вони прочинились безшумно.