Біля літака були ще добре видні їх поданні сліди. Ледь припорошені сухим сніжком, неподалік лежали постріляні Шлезінгером солдати. Могила англійських льотчиків була напіврозрита, але, дивна річ, з неї вирубали труп людини в цивільному одязі. Вирубали тому, що тіло намертво вмерзло, спаялося монолітом з вічною мерзлотою. Касян змів з нього сніжок і побачив, що тіло не просто намагались вирубати, його пробували роздягнути. Дії помічників Шлезінгера лише на перший погляд могли здатися беззмістовними а чи безцільними. На портупеї під пальтом, а точніше під правою пахвою у мерця був затиснутий плескатий предмет. Придивившись, Касян зрозумів, що то стальний контейнер. У подібних міні-сейфах німці перевозили особливо секретні документи. Для певності такі штуки обладнувались вибуховими механізмами. Сумніву не було: саме цей контейнер намагався забрати Шлезінгер. Обер-лейтенант так довго возився тут тому, що взяти контейнер було непростою справою. Шлях до нього заступала продовгувата металічна фляга. Вона була з тих посудин, які любителі спиртного носять у задній кишені штанів. Тут вона лежала у боковій кишені пальта. Чому вона опинилася там? Невідомо. Касяну довелося розрізати пальто, полу піджака, вийняти флягу, а потім уже на шматку дюралю розкласти невеличке багаття і, коли місце, де знаходився контейнер, протало, вийняти його.
На флязі була монограма з фамільним вензелем. Що воно значило — здогадатись було важко. Ті кілька букв, сплетених гравером у хитру, схожу на жука, віньєтку, нічого не говорили не втаємниченій людині. На контейнері напис більш зрозумілий: готичними літерами написано слова «Вікінг» і «Цілком таємно».
Великою була спокуса негайно відкрити контейнер і подивитись, що там у ньому за начиння, однак Касян стримав свою цікавість. По-перше, для того, щоб відкрити, треба було знати код, а по-друге, папери, мабуть, таки писані німецькою, а він в ній не так розбирається, як Ролф. Краще почекати, а потім разом і прочитати… «Цілком таємно». «Вікінг». «Вікінг»… Чи не про цей «Вікінг» говорив мені на озері в Хейккі солдат з Донбасу Микола Бистров?» Касян рантом почув його схвильований шепіт: «Якщо залишитесь живі, передайте нашим: біля Балстада, в шхерах, німецький підземний завод «Вікінг», там нова надпотужна зброя…»
В голові Касяна одна по одній змінювались картини Балстада, Хейккі, Глом-фіорда, Тромсьє, Хаммерферста. Згадались Бояров, Тюрин, що пішли в район Балстада на пошуки особливо важливого об'єкта. Вихор думок, згадок, фактів, домислів, неначе різнокольорові камінчики, кинуті в тисячний раз рукою художника, раптом лягають в узор, так і в його свідомості визначилась струнка, на диво ясна картина подій, свідком яких йому в різний час довелося стати. Відсутні в логічному ланцюгові поведінки Шлезінгера ланки враз стали на свої місця, і Касян зрозумів, що передчуття не обманювало його: він тримав у руках документи великої ваги. «Перше, що треба буде вробити, коли доберусь до бази, це просити Ролфа знову вв'язатися а розвідвідділом дивізії і повідомити про контейнер. Ні, здається, не марно я плив сюди на острів!»
Гаряча хвиля вдарила йому в обличчя. Навіть голова зашуміла від хвилювання. Часто і важко гупало в грудях серце. Скелі, гори, небо здригалися при кожнім його ударі. Стояв і дивився на флягу, на контейнер, не маючи сили зрушити з місця. Мабуть, що довго стояв би так у глибокій задумі, але тут йому до ніг кинувся Рудий.
— Ти чого це прибіг? Тобі хто дозволив кинути пост? А-а! Розумію. Прокинувся наш містер… Ну, добре, ходім до нього. Ходім.
Рудий гавкав, стрибав круг Касяна, бігав, принюхувався до снігу, потім раптом вскочив до літака і зник у його покаліченому череві. Звідти за хвилину-другу почувся його радісний голос. Він не гавкав, а кричав, так ніби знайшов щось дуже важливе і цінне, кличучи поглянути на його знахідку. Касян відсунув дюралеві двері, що висіли на одній петлі, і зазирнув всередину: Рудий скрібся у хвостовий відсік. Довелося влізти всередину, збити клямку і відкрити люк аварійного відсіка. Там лежав мішок з галетами, беконом, сірниками та іншими необхідними речами, котрими англійське військове інтендантство випосаджує кожен літак на випадок аварії.
— Ну, друже, і нюх у тебе… — похвалив пса Касян. — Тепер ми королі! Зараз прийдемо до твого містера, розігріємо бекон, заваримо чайку і буде у нас банкет. Але спочатку нагодуємо нашого Патріка. Ходім швидше до нього, а то він там, уже, певне, бог зна що про нас з тобою дума. Кинули, мовляв, повтікали.