— Саме після того. Тут, друже, треба розібратися… Ну, добре, Мак-Ллойд атакував тебе тому, що на всі сто відсотків не мав певності і намагався з'ясувати, чи справа ді папери у тебе. Проте, мені здається, що в нього були і інші причини торпедувати тебе.
— Які ще інші причини?
— Злодій голосніше всіх кричить: ловіть злодія!
— Говори мені прямо. Я не розумію вашої східної мудрості, що вся суціль складається з натяків.
— Добре, говоритиму прямо. Однак перш за все ти маєш заспокоїтись і слухати мепе без напруження, інакше ми з тобою не розберемось у цій складній махінації Мак-Ллойда. Тут потрібні тверезі, позбавлені будь-яких емоцій міркування.
— О'кей! Я спокійний, як айсберг.
— Мені здається, він турбувався ще й про те, аби вигородити свого брата Отто Шлезінгера. Адже, коли розібратися, Шлезінгер провалив свого шефа Кребса. Бачте, він образився, що той без нього вирішив скористатися з секретів доктора Гергардта. А разом з Кребсом він провалив і резидентуру, яку нелегко було створити в Балстаді, навіть такій досвідченій розвідці, як Інтеллідженс сервіс. Цього цілком було досить, щоб потрапити в немилість, і, боючись за долю брата, Отто Шлезінгера, Мак-Ллойд вирішив відвести удар — сфабрикував справу Патріка Белча, в якій постарався виставити себе і свого братка борцями за справедливість і все таке інше…
Після того, як Шлезінгеру вдалося вислизнути з наших рук під час бою на дорозі в Глом-фіорд, він раптом опинився на Шпіцбергені. Чому? Тепер нам ясно: він поспішав сюди з єдиним наміром забрати папери Кребса. Йому потрібен був контейнер, він простягає руку, аби взяти його, а тут буквально з-під носа у нього вихоплюють такий ласий кусок. Скажу тобі, було через що цьому Шлезінгеру впадати у шок, тут дійсно сказитися можна.
Мені здається, що тепер ти маєш досить вагомі факти, щоб покласти цих братиків на обидві лопатки. Досить розумненько викласти їх на папері і відіслати прямісінько у штаб-квартиру Інтеллідженс сервіс, після чого обидва вони будуть змушені відповідати на запитання не лише своїх власних кореспондентів. «Івнінг міррор» тут не обійдеться.
Патрік Белч пожвавішав. Лице розчервонілось. Він взяв зі столика налитий келешок, підвівся і хотів було запропонувати гостям тост, але в цей час до кают-компанії эайшли Джейн і шкіпер Хосуел. Містер Патрік кинувся до дочки.
— Як добре, що ти прийшла! Ти лиш послухай, вони найшли тіло Кребса! О, Кассію-Яне, вибач. Я не представив тобі мою дочку. Ось моя Джейн. А це Кассій-Ян, той самий…
— Касян Миколайович, — представився Калікін.
— Дуже рада, — промовила Джейн. — Батько так часто говорив про вас. Він завжди відгукувався про вас, як про бога. Так-так! Я дуже давно з вами знайома.
— Ваш батько схильний до перебільшень, так що мій портрет він…
— Ні-ні. Відповідає оригіналу. Я нас само таким і уявляла, — Джейн притулилась до батькового плеча і дивилась на Касяна широко відкритими очима.
— О, янг Пітер! — кинувся до Петра Добрині містер Белч. — Джейн! Цей молодий чоловік заради мене ризикував життям.
Джейн підійшла до Петра і несподівано поцілувала його.
— Я так вам вдячна.
— Та що ви, — Добриня розгубився вкрай. — Так ото вже й ризикував. Ми, розумієте, баржу піднімали, ну і… дістали цю фляжку. Скільки тієї роботи?
— Джейн, ти бачиш, ці російські хлопці зовсім не вміють робити паблісіті. — Белч схопив портсигар і простягнув його дочці: — Читай, що тут написано.
— «Стенлі Мак-Ллойду, — підняла брови Джейн. — Стенлі Мак-Ллойду в день народження. Лондон. 21 квітня 1959 року».
— Квітень п'ятдесят дев'ятого! Ти розумієш? Вони були тут у п'ятдесят дев'ятому, а в шістдесятому мене засудили… Цей портсигар знайдений тут! Ти ще не все знаєш. Вони провалили операцію Інтеллідженс сервіс, зрадили інтереси Англії, тому що весь час рвалися до грошей. Нашкодили, як паршиві коти, а все звалили на мене. Які падлюки! Ні, ти лиш поглянь, які падлюки!..
Сльози, що набігли на очі містера Патріка, перевели розмову на більш інтимний тон. Гості перезирнулися.
— Ходімо, Петре Степановичу, покуримо.
Добриня закивав головою і бочком став пробиратися до дверей. «Складне життя людське… І на диво беззахисна душа», — подумав Петро, слідом за Калікіним вийшовши на палубу. Зупинились, закурили.
— Та-ак!.. Буває ж таке, — приховуючи хвилювання, промовив Касян. — Усе життя, як відкрита рана.
— Що казати, пристойний мужик цей містер, — разом з димом видихнув Добриня.