Улл дістав з папки кілька конвертів і поклав їх на край столу. Потім вийняв окуляри.
— Я приготував їх для тебе, Яне, але не наважився відіслати поштою. Архів у Осло охоче видав мені довідки з питань, які тебе цікавлять. Проте пошта у нас, м'яко кажучи, працює не завжди ритмічно. З цих офіційних довідок виходить, що в час війни в районі Балстада дійсно існувала лабораторія доктора Гергардта, де проводились експерименти на людях, переважно військовополонених з табору, який був поруч. Сьогодні вже перестало бути секретом, що в концтаборах німецькі хіміки і бактеріологи перевіряли ефективність своїх сатанинських вакцин на в'язнях. Це робилося і в Балстаді на об'єкті «Вікінг». Гітлерівці готувалися до хімічної і бактеріологічної війни, це теж не секрет. У їхньому розпорядженні вже тоді були бутан і заман та інші засоби масового знищення. Їх не встигли застосувати з причин навального наступу радянських військ.
Фашистська Німеччина розгромлена, але сліди її злочинів залишились, і найбільшу небезпеку становить те, що плани маньяка Гергардта не дають декому спокою. Збираючи матеріал для твоєї книги, Кассію, Інгрід і я написали у Мюнхен і отримали відповідь: Баварська академія обрала доктора Гергардта своїм почесним академіком. Зрозуміло, посмертно.
— Це добре, що посмертно, — з полегшенням зітхнув Патрік.
— На жаль, у Гергардта є послідовники. У Мюнхенському інституті хімії, котрий, візьміть на замітку, носить його ім'я, стверджують, що хімічна зброя набагато ефективніша від ядерної. По-перше, вона, як хтось там у них підрахував, у двадцять тисяч разів дешевша. По-друге, якщо ядерна на десятки, а то й сотні років перетворює цілі континенти у мертві пустелі, то хімічна вже через кілька тижнів, після застосування нейтралізатора «Гергардт-3-біс», відкриває шлях до всіх багатств, які дістануться «переможцям» неушкодженими, до того ж таки просто в стерильному вигляді.
— Виходить, те, про що мріяв Гергардт, здійснилося, — невесело підвів підсумок Касян.
— Поки що лише в лабораторіях його послідовників.
— Біда, якщо це потрапить до рук генералів, — вигукнув Патрік. — Сьогодні наші військові в легкістю пустунів-недоростків позбавляють майбутнього цілі народи.
— Ваші генерали хочуть покарати перш за все нас, — промовив Касян. — Їм не подобається, як ми живемо, як думаємо. Вони готові пожертвувати Європою, Азією, позбавити права на життя мільярди людей лише тому, що їм не всюди дозволяють грабувати безкарно. Воістину, хто смерть обрав для кари інших, у того власне життя — злочин.
— Справа об'єкту «Вікінг», — повернув на конкретне Людвіг Улл, зберігається в архівах Осло. З неї, в разі потреби, можна буде зняти копію, принаймні з тих документів, які знадобляться для суду. Та перш за все нам самим ще треба дещо з'ясувати, зібрати докупи, скласти в логічній послідовності всі події… Ролі ІІІлезінгера і Мак-Ллойда, доля фляги і контейнера з зошитом Гергардта, здається, нам відомі.
— Не до кінця, — зітхнув Касян. — Контейнер… Якби його вдалося знайти.
— До цього ми зараз підійдемо, — загадково висловився Людвіг. — Отже, прошу уваги… 1959 рік. На острові таємно з'являються двоє. Одного ми знаємо точно — це Мак-Ллойд. Він залишив візитну картку — портсигар. Другий, вірогідніш за все, був Шлезінгер. Вони шукають контейнер, флягу, але марно.
— Все це я забрав ще в сорок четвертому. Фляга — ось вона, — Касян показав на стіл, де лежала понівечена посудина з монограмою. — А контейнер… Я тоді прив'язав його на шию Рудому, але…
Людвіг Улл вийняв з папки-дипломата невеликий, загорнутий у голубий целофан, предмет. Не поспішаючи, розгорнув його, і всі побачили довгастий, нержавіючої сталі контейнер, на якому читався напис, зроблений готичними літерами: «Вікінг». Цілком таємно».
— Це він! Той самий, — ледве стримуючи хвилювання, підтвердив Касян.
— У ньому зошит Гергардта?! — не вірячи своїм очам, спитав Патрік.
— Повинен бути тут, — сказав Людвіг. — Точніше, тут все, що поклав у нього Кребс у сорок четвертому. З того часу його ніхто не відкривав. Вибуховий механізм, яким обладнана ця штука, в повному порядку. Щоб відкрити, треба знати код. Так що, друже, поводься з ним обережно і не забудь попередити судових експертів. Віднині у твоїх руках найвагоміший аргумент проти Мак-Ллойда, Шлезінгера і компанії.
Патрік Белч підвівся, відкоркував шампанське і розлив у бокали.
— Друзі, — промовив він тихим, але твердим голосом, — я прожив на світі досить багато років і знаю… Тепер знаю напевне: доля не обійшла мене. Вона подарувала мені найдорожче, що в неї є, — дружбу. Справжню дружбу. Якщо людина затуляє очі на чужу біду — це боягуз, але коли вона знаходить в собі сили затулити очі на біду власну і допомогти другові — це мужня людина! За вашу мужність, друзі! Будьте щасливі!