— Заходьте! — кинув через плече Журавльов.
— День добрим, Касяне Миколайовичу! З вами, Іване Івановичу, ми вже бачились, — прохрипів з порога, закутаний вовняним шарфом по самі очі представник консульства.
Журавльов поглянув на Ворожейкіна і зняв телефонну трубку.
— Мені головного інженера… Сергію Дем'яновичу, треба негайно зробити аналіз грунту з ГРП Калікіна. Він у мене і проби тут… Це ваші служби, Сергію Дем'яновичу, постарайтесь розшукати. Аналізи потрібні сьогодні. Ви мене зрозуміли? Та знаю я, що всі в порту і що неділя сьогодні, знаю. А ви організуйте, на те ви і головний інженер!.. Це і є той самий випадок. — Журавльов поклав трубку, дістав з кишені хусточку, витер нею спітніле чоло і шию. — Ну, чорт, жарко як у теплиці… Ворожейкін, давай, любий ти мій, твою телеграму.
— Маю розпорядження, — по довгій паузі прохрипів представник консульства, — ознайомити з цим документом тільки вас. — При цьому він виразно глянув на Калікіна і додав: — Але в присутності осіб, що не мають… Що не допущені до користування секретними документами…
— Ти вже пробач, Касяне Миколайовичу, — розвів руками Журавльов.
— Та що там… — Касян підвівся і попрямував до дверей, прихопивши зі столу ящика з пробами грунту.
Біля порога його догнала репліка Журавльова:
— Ти до головного зайди, бо я від цих англійців звільнюсь не скоро… І тримай мене в курсі. Добре?
Касян кивнув і вийшов з кабінету. Журавльов довго дивився йому вслід, потім перевів на Ворожейкіна осудливий погляд.
— Ти що кінчав?
— Коли в розумінні освіти, то диплом у мене свідчить про закінчення факультету міжнародних відносин, — з гордістю відповів Ворожейкін.
— От бачиш, — важко зітхнув начальник рудника.
— А що таке, Іване Івановичу?
— Ввічливості вас там не навчили, любий ти мій. Взяв і образив людину.
— Кого? — щиро здивувався Ворожейкін.
— Калікіна, кого ж, — з докором сказав Журавльов. — Допуску нема. Та чи знаєш ти, хто такий Касян Калі-кін? У них там таке може закрутитись, що його самого засекречувати доведеться, а ти…
Представник консульства виправдовуватись не став, лише в голосі його з'явилась інтонація легкої образи.
— Цей документ, Іване Івановичу, адресовано консулу, але тут є його резолюція, де він просить ознайомити з його змістом лише вас, і нікого більше.
Журавльов узяв телеграму, знайшов у нагрудній кишені окуляри, почепив їх на широке з горбиком перенісся і почав читати:
«На ваш запит від 8 червня 1971 року повідомляємо: стосовно англійських громадян Патріка Белфура Белча, його дочки Джейн і шкіпера Грема Хосуела компрометуючих матеріалів не маємо. Професор Белч — спеціаліст з російської історії, відомий як член Комітету англійських ветеранів минулої війни. Веде активну антимілітаристську діяльність. Комітет і його члени неодноразово витримували нападки і відверто переслідування з боку монополій, що виготовляють зброю. В архіві збереглися свідоцтва англійської преси кінця п'ятдесятих років, з яких видно, що за позовом правої профашистської організації «Британія — над усе!» Патрік Белч був засуджений королівським судом у Лондоні на десять років тюремного ув'язнення за «зраду інтересів англійської корони у минулій війні». Цитата взята з судової хроніки газети «Івнінг міррор».
Журавльов зняв окуляри, відклав набік телеграму. Потім підвівся, підійшов до вікна, трохи відсунув кремову шторку. Внизу, на пірсі, зустрічали «Дерн: авіна».
— Іване Івановичу, у мене тут ще одна телеграма.
— Ти ще не пішов? — здивувався Журавльов. — Давай швидше, а то негарно виходить. Гості, по всьому видно, люди пристойні, а хазяїн утік.
— Це таке, що можна і потім. Це про Шулькова.
— А що він натворив?
— Та нічого такого… Родичам не пише. От сестра розшукує. Він уже другу полярку тут і на новий строк ніби вже заяву подав, а сестрі жодного листа не написав.
— Ти з ним говорив?
— Мені говорити з ним не можна, у мене не та посада. Він мене і слухати, я думаю, не буде. От коли б ви, Іване Івановичу, вплинули на нього… У вас авторитет… Не даром вас тут усі Батьком звуть.
— Годі тобі. Дипломат… Вплину. Спробую, як зустріну… А зараз вибач, бігти треба…
— Дякую, Іване Івановичу.
— Зажди, а чого це телеграма про Шулькова вам прийшла? Чому не у трест?
— Сестра Шулькова звернулася в МЗС СРСР. Для неї Баренцбург — закордон.
— Мабуть-таки звернулась за адресою. Ворожейкін узяв телеграму, повертів її в руках і, зітхнувши, сказав:
— Знову не розписались, Іване Івановичу.