З часу, коли він відправив їм останнього листа в Хаммерфест, минула одна полярка. Калікін уже встиг дещо зробити, проте не вистачало матеріалів, фактів, документів. Вже надто вузьким здавався власний погляд на події, в котрих не брав участі сам, та, мабуть, і на ті, в яких брав участь…
А як же бути з любов'ю? Адже жодної книжки, як і долі, без неї нема. Та й в його житті була не лише Інгрід…
Якось випало йому поїхати в Крим. Санаторіїв він но любив і зроду туди не їздив, а тут поїхав. Мабуть, судилося, бо саме там зустрілася йому Людмила. Вона з важкою авоською поверталася з базару. Він напросився їй допомогти. Небалакучий, раптом так розговорився, що й сам злякався своєї велеречивості. Почав розповідати про Північ, про Шпіцберген. Наговорив сім мішків гречаної вовни. Зустрілися ще, потім ще. Місяць пролетів, як один донь. І відчув Касян, що серце його не забуло любити. А Людмила просить не їхати, залишитись. Поїхав, хоч мав ще цілий місяць відпустки. Розумів, що коли залишиться, бог знає що з того буде. Нове почуття неначе з гір упало. Тоді на вокзалі, як прощалися, взяти та й розповісти їй усю правду. А він тільки й спромігся видавити з себе: «Приїздіть до нас на Північ. У нас серця морозом гартовані, тому почуття наші чисті і вірні…»
Не сподівався, що приїде, а вона взяла і приїхала. Отут і виникло те прокляте питання. Може, для кого іншого тут і коми лема, не те що знака запитання, а для нього… Хто, хто, а він розуміє, що і вік його, скажімо прямо, критичний, і характер складний — не то щоб зовсім ведмежий, але… Вона молода, гарна собою.
Зустрівшись з Людмилою тут, у Баренцбурзі, Касян, проти будь-якої логіки почав сторонитися, уникати її і в той же час мимоволі шукав найменшої можливості побачити, поговорити, побути разом. Ось і зараз він картав себе: «Як хлопчисько потягся, ніби крім тебе нікому пошту привезти, ніби не міг про аналізи грунтів довідатись по радіо, в понеділок. І рано, рано все це я виклав Журавльову… Людина він серйозна, плескати не буде, проте коли все те виявиться помилкою, перш за все виправдовуватись доведеться перед ним, Батею…»
Калікін озирнувся і раптом заспішив вниз по сходах — з тресту вийшли Людмила і Петро Добриня. Тільки на пірсі, загубившись у натовпі, Касян полегшено зітхнув. Ляскаючи гусеницями, сердито гуркочучи мотором, бульдозер тягнув сани з трунами назад у порт, до третього причалу. Калікін бачив, як за Людмилою зачинились двері лікарні, як збіг сходами і попрямував до своєї контори Добриня. У Касяновім серці заворушилась заздрість. Він піймав себе на тому, що заздрить Петрові, проте тут же вилаяв за те, що у ставленні до цього доброго, чесного хлопця вони з Людмилою поводять себе не зовсім чесно. Всі в Баренцбурзі знають, що Петро Добриня закоханий в Людмилу, а начальник ГРП — його друг ледве не з першого дня. Що подумають і що стануть говорити, коли обман себе виявить? Раптом Касян подумав, що міркуючи про складну ситуацію їх стосунків, згадуючи про Добриню, зовсім не враховує того, як до хлопця ставиться Людмила. Адже вона сама вибрала Петра: кожен вечір з ним у клубі, на танцях, у кіно, на лижах разом. «Тут варто ще добре подумати, хто з нас третій».
Касян ішов, пробираючись крізь натовп, до будиночка пошти, де скоро повинні були розгортатися основні події дня. Натовп гув, ніби лінія високовольтної передачі під струмом, а він крокував, придавлений своїми думками, нікого і нічого не помічаючи. Йому бачилась палата, пучок світла, що вибивався з-під конуса абажура, і в цьому промінні вона, Людмила, в білому халаті і косинці.
Вона сиділа в його палаті годинами, на стільці, на краєчку його ліжка. Це були найщасливіші години його життя. Півтора місяця пролежав Касян в лікарні, перший тиждень — без пам'яті. А коли отямився, побачив її… До лікарні він потрапив з переламаною рукою і струсом мозку. Біда, як відомо, приходить невчасно. Піднімаючись з порта у висілок, він пішов не сходами, а стежкою, яку протоптали ремонтники вздовж естакади бремсберга. Як могла зірватися навантажена костилями вагонетка, до сьогодні не може зрозуміти. Власне, вагонетка йому нічим не загрожувала — вона котилась мимо, набираючи швидкість, і була видимою смертю для тих ремонтників, що працювали внизу біля транспортера. Ситуація не залишала часу на роздуми. Касян схопив із штабеля шпалу і поклав її кінець на ближню рейку. Вагонетка зірвалась з естакади і полетіла під укіс, у бік від транспортера. В ту ж мить страшної сили удар підняв Калікіна в повітря і кинув на залізну ферму. А потім… Потім його довго не полишало відчуття того, що він тільки ось зараз народився і всього попереднього життя у нього не було, тому що в ньому не існувало Людмили.