— Он воно, пристановище, дивіться! — він штовхнув у плече Касяна і показав рукою вниз. — Я сюди на полювання літаю, за куріпками.
— Он воно що, а я й не знав, — аби лиш підтримати розмову, сказав Касян.
— Я ж, товаришу начальник, не сам, не самовільно, а коли клуб мисливців з моїм комеском про вертоліт домовляються.
— Білих куріпок тут чортова гибель, сумно промовив Касян. Він розумів: мовчати нерозумно. — Вони всю зиму тут. Не відлітають звідси, як сніжні подорожники.
— Не зовсім так, — заперечила Людмила. — Відлітають і куріпки, і сніжні подорожники. Це про них так говорять тому, що ці пташки раніше за інших на острів прилітають. Ще віхола, мороз, ще й день короткий, не довший за годину, а вони вже тут як тут.
— Це точно, — засміявся Самохін. — Сам бачив, крутяться у сніговій віхолі і знай собі цвірінчать… Чого така сумна? запитав раптом Людмилу. Заспівали б з Петром, га? У вас зі сцени здорово виходить, голоси зливаються.
— Голова щось болить.
— Це од висоти. Звикати треба. Пройде…
— Я ніколи не літала над цим… зачарованим краєм. Іншого слова і не підберу.
— Місця тут дійсно… — погодився Самохін.
Вертоліт злетів над плато. Сонце засліпило Людмилі очі. Вона прикрила їх долонею.
— Що це під нами? — спитала у Самохіна. Проте на її запитання відповів Кисни:
— Земля Норденшельда.
— А чому земля? В центрі острова і раптом земля?
— Так назвали.
— Хто назвав? — це вже запитував Добриня.
— Не знаю.
— А я думала, що про тутешні краї ти все знаєш, — спробувала посміхнутися Людмила.
— От і я теж думаю, чому? — втрутився Самохін. — Хто назвав? Чому? Ніхто не знає. А може, і не варто сьогодні так називати, як хтось, колись назвав? От я візьму і назву он ту гору ім'ям свого сина, і буде вона віднині не безіменна… І будуть називати її ім'ям Олега Самохіна! Звучить?
— Звучить, — підтримала Людмила.
— Поза всяким сумнівом, тільки ця гора вже названа іменем Пахтусова, — посміхнувшись, зауважив Калікін. — На архіпелазі багато російських назв: рівнина Менделєєва, хребти Бредіхіна, Лобачевського, Софії Ковалевської, Чебишева, адмірала Макарова і матроса Носкова. Тут — Земля Норденшельда, а там, ближче до Піраміди, льодовик його імені.
— А хто такий, цей Норденшельд? За що йому така честь? — поцікавився Самохін. — Якийсь іноземець, чи що?
— Ні, він наш чоловік, російський підданий… — Касян був радий з того, що розмова входила в те русло, де він почував себе досить впевнено. — Норденшельд народився у Фінляндії в часи, коли вона ще була великим князівством. Російської імперії. Закінчив університет і деякий час працював на Уралі. Десь там на якомусь банкеті виголосив сміливу політичну промову, за що був висланий з Росії, і жив у Швеції. Саме в цей час він кілька разів побував з експедиціями на Шпіцбергені. І, між іншим, доходив до вісімдесят першого градуса сорока двох мінут північної широти.
— Подумаєш, — кинув через плече Самохін. — Я от позавчора Шурочку з метеостанції на вісімдесят п'яту катав… Повітряні кульки в небо запускали, а на вечерю додому.
— Тепер чекай, — не моргнувши оком, сказала Людмила, — кригу, на яку сідав, назвуть твоїм ім'ям, або ще й Шурочку згадають.
— Ми, звичайно, Дуні не розкажемо, — підтримав Добриня. — Однак, прочитає вона на географічній карті: крига імені Шури-Мури, і тоді тобі таки дістанеться на горіхи.
— Байдуже. Перед Дунею виправдаюсь, — прийняв жарт Самохін. — Я ж не для себе, мені хлопця нашого, Олежку, пристроїти треба, увічнити…
— Не турбуйся, — сказав Калікін. — Виросте — сам подбає, щоб по ньому добрий слід на землі лишився.
Напруження потихеньку спадало і, щоб не дати розмові повернутися на мінорну колію, Калікін повів далі розмову про Норденшельда:
— Нільс Адольф Ерік Норденшельд був щасливим у ділах. Йому, сказати просто, щастило. Кругом встигав першим. В 1870 році без провідників ходив льодовими щитами Гренландії, а через п'ять років на шхуні «Певен» першим пройшов Карське море, досяг гирла Єнісею і заклав порт на острові, якому дав ім'я Діксона, шведського комерсанта, на гроші якого була споряджена експедиція. Через рік, аби довести скептикам, що вдале плавання по Карському морю було закономірністю, а не винятком, знову побував на Єнісеї, а в 1878-му, обійшовши мис Челюскіна, вперше в історії північного судноплавства, перезимувавши в 220 кілометрах від Берінгової протоки, щасливо дістався Йокогами, відкривши таким чином Північний морський шлях. Отакі справи з його іменем… А коли додати, що цей непогамовний чоловік постійно перебував у конфронтації з царським урядом, несправедливо звинувачувався в державній зраді і справедливо в образі його величності государя імператора, то стане ясно, якою непересічною особистістю був цей «радевший о благе России» Нільс Адольф Ерік Норденшельд.