Містер Петерік кахикнув, нагадуючи про себе.
— Але в усіх цих теоріях ми, схоже, пропускаємо один вельми важливий факт, — зауважив він. — Що сталося зі зброєю? Навряд чи міс Ешлі могла б позбутися дротика, адже вона стояла на відкритій галявині; а якби невидимий у гущавині дерев убивця метнув кинджал, то він стримів би в рані, коли тіло вбитого перевернули на спину. Тож, я думаю, нам слід відкинути всі притягнуті за вуха теорії й зосередити увагу на очевидних фактах.
— І куди ці очевидні факти нас приведуть?
— Принаймні, одне уявляється цілком очевидним. Ніхто не був достатньо близько від загиблого, коли той отримав удар кинджалом, тож єдиною особою, яка могла його заколоти, був він сам. Отже, ідеться про самогубство.
— Але з якого дива він би захотів накласти на себе руки? — з великим сумнівом у голосі запитав Реймонд Вест.
Адвокат знову прокашлявся.
— О, тут ми неминуче знову повертаємося до суто теоретичних припущень, — сказав він. — А я на даний момент не схильний довіряти теоріям. Однак мені здається, якщо ми відкинемо втручання потойбічних сил, а в це я категорично не схильний вірити, що запропоноване мною пояснення — єдиний спосіб, у який могло відбутися те, що сталося. Він сам ударив себе кинджалом, а коли падав, то розкинув руки, вихопивши кинджал із рани й відкинувши його далеко в зону дерев. Саме так могло все відбутися, хоч і таке пояснення навряд чи можна визнати бездоганним.
— Я теж не можу сказати, що в чомусь цілком упевнена, — приєдналася до розмови міс Марпл. — Ця історія справді неабияк мене дивує. Але дивні речі часом трапляються. На вечірці, яку леді Шарплей улаштувала торік у своєму саду, чоловік, котрий налаштовував годинник для гольфа, перечепився об один із номерів і, падаючи, так ударився головою, що повернувся до товариства не раніше як хвилин через п'ять.
— Так, люба тітонько, — лагідно зауважив Реймонд, — але ж він не дістав удар кинджалом у груди, чи не так?
— Звісно, ні, мій любий небоже, — сказала міс Марпл. — Саме про це я вам і кажу. Звичайно, що дістати свій удар бідолашний сер Річард міг лише в один спосіб, але насамперед мені хотілося б знати, що примусило його спіткнутися. Звичайно, це міг бути корінь дерева. Він, певно, дивився на дівчину, у цьому немає нічого дивного, а коли ти біжиш у місячному світлі, то можеш перечепитись об що завгодно.
— Ви сказали, існує лише один спосіб, у який сер Річард міг дістати удар кинджалом у груди, міс Марпл, — сказав священик, із цікавістю дивлячись на неї.
— Це дуже сумно, і мені не хочеться про це навіть думати. Він був правша, чи не так? Оскільки він завдав собі удару в ліве плече, то я думаю, він був правша. Мені завжди так було шкода бідолашного Джека Бейнса. Пам’ятаєте, як під час війни він прострелив собі п'яту після дуже важкої битви під Аррасом? Він розповів мені про це, коли я приходила навідати його в шпиталі, і йому тоді було дуже соромно за свій учинок. Я не думаю, що той сердега, Еліот Гейдон, здобув якісь істотні вигоди за свій підлий злочин.
— Еліот Гейдон? — вигукнув Реймонд. — Ви думаєте, це він зробив?
— Я не бачу нікого іншого, хто б міг це зробити, — сказала міс Марпл, подивившись на свого небожа з лагідним подивом. — Принаймні в тому випадку, коли, як мудро зауважив містер Петерік, ми розглядатимемо лише факти і знехтуємо всю ту ідольську атмосферу поганських богинь, яка, мушу зізнатися, мені дуже не до вподоби. Він підбіг до нього перший і перекинув його на спину, і, безперечно, щоб так зробити, він мусив відвернутися від них, а будучи вдягнений, як ватаг розбійників, він, безперечно, мав за поясом якусь зброю, найімовірніше ніж або кинджал. Я пам’ятаю, як танцювала з чоловіком, що був одягнений розбійником, коли була молодою. Він мав за поясом п’ять ножів і кинджалів різного виду, і ви не можете собі уявити, як це незручно для дівчини, що була його партнеркою у танці.