Коли я закінчив розмову, то побачив, що мій клерк стоїть неподалік і чекає.
«Прийшов містер Спреґ і хоче вас бачити, сер. Я провів його до вашого кабінету».
Я пішов туди й побачив, що містер Спреґ сидить біля мого столу. Він підвівся й привітав мене в трохи догідливій манері, потім виголосив довгу й досить безладну промову. Головним чином, це було дещо стривожене виправдання себе та своєї дружини. Він боїться, що люди балакають, і таке інше, і таке інше. Його дружина ще з дитинства була відома чистотою свого серця та своїх мотивів… і таке інше, і таке інше. Я, боюся, відповідав йому надто різко. Наприкінець, я думаю, він зрозумів, що його візит не увінчався успіхом і досить несподівано пішов. І тоді я згадав, що залишив заповіт лежати на столі. Я взяв його, запечатав конверта, зробив на ньому відповідний напис і поклав його в сейф.
Тепер я підійшов до головної загадки, яка лежить в основі моєї історії. За два місяці містер Саймон Клод помер. Я не стану розводити довгі дискусії, повідомлю лише голі факти. Коли я відкрив запечатаного конверта, в якому зберігався заповіт, то знайшов там аркуш чистого паперу.
Містер Петерік зробив паузу, окинувши поглядом коло зацікавлених облич. Він усміхнувся з певним самовдоволенням.
— Ви, звичайно, зрозуміли, в чому тут загадка? Протягом двох місяців запечатаний конверт лежав у моєму сейфі, й у цей час ніхто не міг до нього доступитися. Тобто йдеться про дуже короткий відрізок часу, від тієї хвилини, коли заповіт був підписаний, і до тієї, коли я замкнув його у своєму сейфі. Тепер я запитую вас, хто мав можливість його підмінити і в чиїх інтересах було зробити так?
Я перелічу головні пункти, зробивши короткий підсумок своєї розповіді. Заповіт був підписаний містером Клодом, я поклав його в конверт — поки що все гаразд. Потім я засунув його в кишеню свого пальта. Пальто взяла з моїх рук Мері й передала його Джорджеві, котрий був весь час у мене на очах, коли переносив пальто до стільця. Поки я переглядав папери в кабінеті, місіс Евридика Спреґ мала цілком досить часу, щоб витягти конверт із кишені й ознайомитися з його змістом, і той факт, що конверт лежав на підлозі, а не в кишені пальта, здавалося б, підтверджує, що саме так вона й зробила. Але тут ми підходимо до дуже цікавого пункту.
Вона мала сприятливу можливість замінити заповіт чистим аркушем паперу, але не мала мотиву. Заповіт був написаний на її користь і, замінивши його на чистий аркуш паперу, вона позбавила б себе спадщини, яку так мріяла одержати. Той самий аргумент можна застосувати й до містера Спреґа. Він був залишений наодинці з документом, про який ідеться, на дві або три хвилини в моїй конторі. Але знову ж таки йому не було ніякої вигоди так робити. Тож перед нами постає така цікава проблема: двоє людей, які мали сприятливу можливість замінити заповіт на чистий аркуш паперу не мали мотиву для того, щоб так зробити, а двоє людей, які мали такий мотив, не мали сприятливої можливості. До речі, я не виключаю з числа підозрюваних покоївку Емму Ґонт. Вона була віддана своєму молодому хазяїну та молодій хазяйці й ненавиділа Спреґів. Я певен, вона могла б зробити таку підміну, якби це спало їй на думку. Та хоч вона й тримала конверт у руках, коли підняла його з підлоги й подала мені, вона, безперечно не мала сприятливої можливості ознайомитися з його вмістом і не могла також замінити його іншим конвертом завдяки спритності рук (на яку не була здатна), тому що цього конверта приніс у дім я й дуже мало ймовірно, щоб там міг знайтися його дублікат.
Він розглянувся навколо, окинувши присутніх веселим поглядом.
— Отже, такою є моя невеличка проблема. Сподіваюся, я виклав її цілком ясно, і мені буде цікаво вислухати ваші думки.
На подив усіх присутніх, у міс Марпл вихопився тривалий і тихий сміх. Було таке враження, ніби щось страшенно розвеселило її.
— Що з вами, тітонько Джейн? Ви не хочете відкрити нам свою таємницю, щоб і ми посміялися з вами?.
— Я подумала про малого Томмі Саймондса, він бешкетний хлопчисько, боюся, але іноді витинає дуже дотепні штуки. Один із тих шибеників із невинними дитячими личками, котрі завжди готові скоїти якусь капость. Мені пригадалося, як минулого тижня на уроці в недільній школі він запитав, звертаючись до вчительки: «Як треба правильно сказати, „жовток у яйцях має білий колір“ чи „жовток у яйцях мають білий колір“?» А коли міс Дерстен стала пояснювати, що кожен скаже «жовток у яйцях має білий колір» або «жовтки в яйцях мають білий колір», то бешкетник Томмі заперечив: «А я завжди думав, що жовток у яйцях має жовтий колір!» Ну, чи ж не нахабство з його боку, хоч цей жарт і старий, як наші гори. Я знала його, ще коли була дитиною.