Выбрать главу

— А ви не пам’ятаєте?

— Я звичайна людина. І, як і всі люди, я не пам’ятаю свого народження. На той час, коли прокидається наша свідомість, ми вже маємо певний досвід існування на цьому світі, і нам починає здаватися, що ми прийшли у нього цілу вічність тому. І ми починаємо поводитися як глядачі, що спізнилися на театральну виставу: намагаємося якомога швидше збагнути, що було на початку, базуючи свої здогадки на тому, що бачимо тепер. Скільки разів поверталася я до межі своєї пам’яті і силкувалася зазирнути в темну безодню, що зяяла за цією межею!.. Але над цією межею витають не лише спогади. Цю царину населяють також фантасмагорії. Кошмари самотньої дитини. Красиві казки, вигадані розумом, спраглим до фантастичних історій. Вигадки дівчинки з розвинутою уявою, якій дуже хочеться пояснити собі те, чого пояснити не можна. І яку б історію не відшукала я на отій межі забуття, я не буду обманювати себе і твердити, що то є правда.

— Усі діти міфологізують своє народження.

— Саме так. Єдине, що я знаю напевне, — це те, що розповів мені Джон-копач.

— І що ж він вам розповів?

— Що я з’явилася як бур’янина серед кущиків полуниці.

І міс Вінтер розповіла мені свою історію.

* * *

Хтось почав цупити на городі полуниці. Ні, не птахи: ті зазвичай надклюють ягоду й кинуть її. І не двійнята: вони витоптували рослини і залишали по всій грядці свої сліди. То був якийсь легконогий злодюжка, що зривав по ягідці то тут, то там. Обережно, щоб нічого не пошкодити й не залишити сліду. Інший садівник міг би цього і не помітити. Але не Джон.

Того ж дня Джон-копач побачив калюжку води під поливним краном у парку. З крана капала вода. Він закрутив його. Міцно закрутив. Почухав потилицю та й пішов собі займатися своїми справами. Але став пильнувати.

Наступного дня Джон помітив на полуничній грядці якусь постать. Маленьку таку, схожу на опудало через величезний капелюх, що закривав майже все обличчя. Узрівши Джона, істота зникла. Але через день вона з такою настирливістю намагалася поцупити чергову порцію полуниць, що садівникові довелося горлати й махати руками, щоб прогнати її геть. Джон замислився: у кого ж із селян могла бути така маленька й недогодована дитина? І хто б із них міг дозволити цій дитині красти ягоди та фрукти на чужих городах?.. Він ламав голову над цією загадкою, але нічого не міг придумати.

А потім виявилося, що хтось нишпорив у сараї для розсади. «Не міг я кинути старі газети так недбало!» — подумав Джон. А оці ящики — це точно! — він власноруч вичистив і акуратно склав.

Про всяк випадок садівник повісив на дверях замок, перш ніж піти спочивати.

Проходячи повз поливний кран, він побачив, що з нього знову капає вода. Підійшов, машинально закрутив на півоберта. Потім натиснув на нього всією вагою тіла і закрутив ще на чверть. Отакої!

Уночі він, сам не знаючи чому, прокинувся з тривогою в серці. Де ж воно спатиме, мимоволі подумалося йому, якщо не зможе увійти в сарай і вкластися у ящику, загорнувшись у газети? І де ж воно поп’є води, якщо не зможе відкрутити так міцно закручений кран? Картаючи себе за дурницю, яку втнув пізно ввечері, Джон розчинив вікно. Заморозку не буде, це точно. Але надто холодно для цієї пори року. А на голодний шлунок іще холодніше. А як страшно самотній малій дитині вночі!

Джон скрушно похитав головою й зачинив вікно. Дивно. Невже хтось полишив свою дитину в енджелфілдському парку? Ні, не може бути.

І все-таки Джонові не спалося. Ще до п’ятої ранку він устав з ліжка, пройшовся парком та городом, оглядаючи овочі, класичний парк і плануючи роботу на день. Цілий ранок садівник приглядався: чи не з’явиться, бува, крислатий капелюх серед фруктових насаджень?

— Що з тобою? — спитала Хазяйка, коли Джон сидів у кухні, мовчки сьорбаючи каву.

— Та так, нічого, — відповів той.

Спорожнивши чашку, він повернувся у парк. І став біля кущів полуниці, стурбовано озираючись довкола.

Нікого.

Під обід Джон підкріпився половиною бутерброда (відзначивши при цьому в себе відсутність апетиту), а другу половину залишив на перевернутому квітковому горщику біля поливного крана. Обізвавши себе старим дурнем, поклав поряд ще й шматок тістечка. Потім відкрутив кран, шумно набрав у жерстяну поливалку води, спорожнив на клумбу поруч — і знову набрав. Гуркіт води, що падала в жерстяну поливалку, рознісся по всьому паркові. Джон навмисне не дивився ні на різні боки, ні перед собою, побоюючись передчасно переполохати маленьку злодюжку.

Виконавши ці приготування, він відійшов трохи поодаль, сів на траву й заходився чистити старі горщики. Це була важлива робота, яку він обов’язково мусив зробити: якщо не почистити горщики в період між посадками, то можна перенести з рослини на рослину якусь хворобу.