Аналогія мені сподобалася, і я кивнула.
— Читачі, — вела далі Віда Вінтер, — це бовдури. Вони гадають, що все написане є автобіографічним. І справді є, але зовсім не так, як вони це собі уявляють. Якась частина письменницького життя має відпасти й перегнити, щоби потім дати поживу художньому творові. Треба дати життю перегнити. Саме тому я й не дозволяла журналістам порпатися в моєму минулому, витягувати на загальний огляд його шматки і на свій розсуд тлумачити їх. Щоб мати можливість писати книжки, я мусила забезпечити спокій своєму минулому, дати змогу Часові зробити свою справу.
Я поміркувала над її словами, а потім запитала:
— І що ж сталося? Чому ви передумали?
— Я стара. Я хвора. Складіть ці два факти докупи, пані біограф. Що це означає? Напевне, кінець історії.
Я прикусила губу.
— А чому б вам самій не написати книжку про себе?
— Уже запізно, я не встигну. До того ж — хто тепер мені повірить? Надто довго дурила я журналістів.
— А мені ви збираєтеся розповісти правду? — поцікавилася я.
— Так, — відповіла міс Вінтер, і я встигла відчути в її голосі вагання, хоча тривало воно якусь невловиму часточку секунди.
— А чому ви збираєтеся розказати правду саме мені?
Письменниця трохи помовчала.
— Уявіть собі, останні чверть години я ставлю собі те саме запитання. А що ви за людина, міс Лі?
Я знову надала своєму обличчю вигляду непроникної маски.
— Я продавець. Працюю в букіністичній крамниці. А ще я, як ви вже знаєте, біограф-аматор. Ви ж читали мою роботу про братів Ландьє?
— Щось для початку негусто… Якщо ми збираємося працювати разом, мені слід довідатися про вас трохи більше. Як же я відкрию секрети свого життя людині, про яку нічогісінько не знаю? Розкажіть мені про себе. Які ваші улюблені книжки? Про що ви мрієте? Кого кохаєте?
Це вже було занадто.
— Ну ж бо, відповідайте! Благаю вас! Як же я житиму під одним дахом із незнайомкою? Незнайомкою, яка на мене працює? Так не годиться. Скажіть мені, ви вірите у привидів?..
Підштовхувана чимось сильнішим за здоровий глузд, я підвелася зі стільця.
— Що ви робите? Куди ж ви? Стривайте!
Я йшла не поспішаючи, намагаючись не зірватися на біг, відчуваючи ритм, що його вистукували мої ноги по дощаній підлозі, і в цей момент міс Вінтер знов гукнула до мене. У її голосі цього разу вчувався панічний відчай.
— Поверніться! Я розповім вам історію, просто прекрасну історію!..
Я не зупинялася.
— Був собі колись будинок із привидами…
Ось я дійшла до дверей; ось мої пальці стиснули ручку.
— Була собі колись бібліотека…
Я вже відчинила двері і збиралася була зробити крок у порожнечу за ними, як тут голосом, хрипким зі страху, Віда Вінтер жбурнула в мене слова, від яких я заклякла на місці.
— Були собі колись близнята…
Дочекавшись, поки ці слова розтануть у повітрі, я обернулася й побачила потилицю міс Вінтер. Тремтячими руками вона затуляла обличчя.
Вагаючись, я ступила назад до кімнати. Зачувши мої кроки, письменниця різко повернулася до мене, тріпонувши мідно-червоними кучерями.
Я заклякла зі здивування. Окуляри кудись зникли. З почуттям, схожим на благання, на мене дивилися зелені очі, яскраві, наче мозаїчне скло, але від того не менш реальні. Якусь мить ми лише мовчки дивилися одна на одну. Нарешті почувся тремтливий голос, одночасно схожий і несхожий на голос Віди Вінтер.
— Будь ласка, міс Лі, сідайте.
Сила, якій я не могла опиратися, підштовхнула мене до стільця, і я сіла.
— Але я нічого не обіцяю, — стомлено попередила я.
— А я нічого від вас не вимагаю, — почувся у відповідь слабкий, невпевнений голос.
Отже, перемир’я.
— Чому ви зупинили свій вибір саме на мені? — знову запитала я.
І цього разу вона відповіла:
— Через ваше есе про братів Ландьє. А ще тому, що ви розумієтеся на близнятах.
— А тепер ви мені розкажете правду?
— Так, я розкажу вам правду.
Ці слова прозвучали досить переконливо, але я все одно відчула, що за ними криється невпевненість. Так, письменниця мала намір розповісти мені правду, вона дійсно вирішила, що розповість правду, — ось тільки не могла Віда Вінтер до кінця повірити, що і справді це зробить. Обіцяючи бути чесною, вона переконувала передовсім не мене, а себе.