Суперечності? Так. Що ж, таке життя. Людина ніколи не пласка, ніколи не схема. Людина завжди контрасти і співжиття взаємовиключних протилежностей. Це ще зростає в обставинах, що не дають людині розкритися й виявитися. Несполучне? Ні, сполучне в теорії і сполучене в практиці. Покоління живих і сильних, хоч з полудою на очах. Покоління українське, хоч воно само цього не знає. Спадкоємці третього Харкова, хоч вони ледве знають про його існування. А це означає, що коли поколінню розкриються очі, коли воно зможе бачити, коли його мислення перейде в поле інших категорій, які йому досі були внеприступнені, то в його душі спалахне нова віра. І сила спалаху цієї нової віри буде прямо пропорційна силі того гніту, під яким досі та віра була розчавлювана.
І тоді здобудеться відкрите поле бою, тоді, як сухе лушпиння, відлетять нігілізм і егоїзм, себелюбство й передчасний старечий песимізм. Тоді це покоління дасть бій — і воно матиме шанси його виграти.
«Повість про Харків» тільки дещо говорить про це, показуючи скупо і в натяках, як у героїв починають розкриватися очі спершу під впливом вражень від «визволених» земель, потім від раптового розкладу совєтської влади і загальної деморалізації під час німецького наступу, а потім — і головне — в жорстокій правді нищення нації нацією в війні. «Повість про Харків» тільки ледь-ледь підносить краєчок завіси над цими процесами. І правильно робить. Бо процеси ці ще тільки почалися, і було б наївним і надмірним оптимізмом їх уже тепер перецінювати. Бо це вже мав би бути твір про п'ятий Харків.
А ми поки-що маємо справу з четвертим Харковом, і повість Леонида Лимана — твереза і документальна, невблаганна в своїй правдивості (хоч, звичайно, тільки часткова) і саме тому на перший погляд така страшно песимістична, а при глибшому вгляді така оптимістична — свідчення людини покоління про своє покоління, покоління четвертого Харкова. Слова жорстокої критики і глибокої віри. А ніщо тепер так не потрібне цьому поколінню, як найжорстокіша, найневблаганніша критика і найглибша, найсвятіша віра. Віра в себе, віра в Україну. Бо Україна сьогодні — не живі трупи другого Харкова, не живі трупи з-поміж еміґрації, не лицарі ідіотичної, з чужих зразків скопійованої псевдоелітарности, а воно — покоління четвертого Харкова.
Мюнхен, 1948
Інформація видавця
ББК 84.4 УКР
Ш49
Серія «СЛОБОЖАНСЬКИЙ СВІТ» Випуск 5
Видано за сприяння Якова Житіна
Люб'язно дякуємо кожному, хто прилучився до видання цієї книжки: Сергій Вакуленко, Іван Варченко, Тарас Донько, Євген Захаров, Олександра Зуб, Катерина Каруник, Артем Костецький, Роман Москаль, Ігор Муромцев, Станіслав Ніколенко, Леонід Онищенко, Юрій Панасенко, Тетяна Селезньова, Вікторія Склярова, Дмитро Токкеа
На першій сторінці обкладинки:
Валерій Бондар. «Простір-крапка. Простір. Крапка» (2011 р.)
Шевельов Юрій
Ш49 Триптих про призначення України / Ю. Шевельов ; упоряд. В. Склярова, Т. Данько ; передм. А. Порохівник. — Харків : Видавець Савчук О. О., 2013. — 96 с. — (Серія «Слобожанський світ». Випуск 5).
ISBN 978-966-2562-43-9
ББК 84.4 УКР
© Український клуб Слобідчини, 2013
© Склярова В., Данько Т., упорядкування, 2013
© Порохівник А., передмова, 2013
© Бондар B., художнє оформл., 2013
ISBN 978-966-2562-03-3 (серія)
ISBN 978-966-2562-43-9
ЗМІСТ
ПРО АВТОРА • 3
ТРИ СМЕРТНІ ГРІХИ УКРАЇНИ І П'ЯТИЙ ХАРКІВ (А. Порохівник) • 5
МОСКВА, МАРОСЄЙКА • 10
НАД ОЗЕРОМ. БАВАРІЯ • 18
ЧЕТВЕРТИЙ ХАРКІВ • 79
Літературно-художнє видання
Юрій Шевельов
ТРИПТИХ ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ
Відповідальний за випуск Олександр Савчук
Технічний редактор Сергій Вакуленко
Дизайнер Юлія Кузьменко
Підписано до друку 11.02.2013.
Формат 60Х84/16. Папір офсетний. Гарнітура Cambria.
Друк офсетний. Умов. друк. арк. 5,58. Зам. № 13-142.
Наклад 500 прим.