Три страшні вороги українського відродження — Москва, український провінціялізм і комплекс Кочубеївщини — живуть і сьогодні. Запекла ненависть Михайла Драгоманова не знищила українського провінціялізму. Запекла* ненависть Дмитра Донцова не знищила Москви. Запекла ненависть В'ячеслава Липинського не знищила комплексу Кочубеївщини. Сьогодні вони панують, і вони урочисто справляють ювілей Переяслава.
Москва підкреслює русско-украинские культурные связи. Не будемо їх заперечувати. Вони були і є. Хіба салдати по два боки лінії фронту не зв'язані між собою? Вони зв'язані на життя і смерть. Історія культурних зв'язків між Україною і Росією — це історія великої і ще не закінченої війни. Як усяка війна, вона знає наступи і відступи, знає перекинчиків і полонених. Історію цієї війни треба вивчати. Чому б не видати солідну збірку праць про українсько-російські культурні зв'язки, як вони були, а не як їх препарує Москва чи наш власний провінціялізм?
Ми не маємо підстав святкувати Переяслав. Він став початком великої трагедії народу і безлічі індивідуальних трагедій. Але ми не маємо підстав і соромитися Переяслава. Він мусів бути, він показав наші хиби, але він показав і глибину нашої життєвости.
Сьогодні роковини Переяслава святкують вороги України. Я пригадую: 1913 року вся Росія урочисто святкувала тристаліття дому Романових. Голосно і бучно. Що сталося з домом Романових за чотири роки по тому, — всім відомо.
Бостон, 1954
Над озером. Баварія
Триптих про добу, про мистецтво,
про провінційність, про призначення
України, про голуби та інші речі
1. Над озером. Баварія
Ця назва не ориґінальна. Я скопіював її з позначення місця видання на якійсь книжці. Там стояло: На чужині. Німеччина. Позначення, що дає ґрунт філософуванню в двох напрямах.
Позначка на виданні «На чужині. Німеччина» означає в перекладі: ніхто не відповідає. Нема людини.
Була доба, коли кожна фірма метровими літерами виписувала свою назву. Скрізь: на вивісках крамниць, в оголошеннях газет, на кожному фабрикаті. Це була доба індивідуальної ініціативи. Практиці вивісок і реклам відповідала в ідеології філософія надлюдини Ніцше і теорія боротьби ґатунків (і істот) за існування Дарвіна.
В совєтській дійсності ім'я людини зникло. Були Станкобуди і ХТЗ, Київторги й Ґастрономи. Були директори і завмаги — взагалі. Серійні і безіменні. Вони і відповідали серійно і безіменно. Одного прекрасного дня серію їх нагороджувано орденами й медалями. Однієї нормальної ночі їх серіями заарештовувано, потім стандартно допитувано й стандартно знищувано. Ґлєб Успенський порівнював такі методи (він їх знав тільки в примітивних зародках) з ловлею оселедців, коли ті зграями пливуть метати ікру. Що може і що важить один оселедець, один директор, один завмаг? Індивідуально він міг тільки красти й спекулювати (не оселедець — і в цьому відмінність людини-функціонера). Але про злодійство й спекуляцію краще говорити далі спеціяльно. Може це ще світла пляма в нашій темній дійсності!
Потім прийшла німецька окупація. Вилізли недобитки приватно-торговельної кляси. На базарах росли кіоски. Сало коштувало 1000 карбованців, склянка соняшникового насіння — 30 карбованців. Службовець діставав на місяць 300–400 карбованців. Робітник не діставав нічого, бо фабрики стояли пусткою. Крамарі поширювали свої кіоски. Відкривалися перші крамниці. Вивісок вони уникали. Чи не краще просто викласти свої товари — підходь і купуй? Влада наказала: мусять бути вивіски, на кожній вивісці мусить стояти прізвище підприємця. Але влада не передбачила розміру напису. Прізвища на вивісках мальовано якнайдрібніше. Технікою мініятюри. Майже мікроскопічно. Підприємець не хотів бути відомим. Фірми не хотіли реклямувати себе. Вони воліли безіменність. Доба індивідуальности вмерла. Панувала доба автоматичного функціонерства.
«На чужині. Німеччина» — формула доби автоматичного функціонерства. Видав ніхто. Видав ніде. Відповідальність несе той, хто купив, хто читає. Таж ніхто не накидає, не змушує. Але чи й покупець відповідає? Чи він теж не мусить щось купувати, щось читати? Це одна з його функцій. Він їдець певної кількости… Я хотів сказати: харчів. Термінологія вчорашніх днів тяжить над нами. Він їдець певної кількости кальорій. Тепер їдять не харчі, а кальорії. (Це відомо вже всім гумористам і куплетистам). Він — вміст певної кубатури (не помешкання, не кімнати). Його функція — 3,7 кіносеанси, відвідані на рік. 8,35 трамвайних подорожей на місяць. І, очевидно, кілька сторінок купленого задрукованого паперу. Ні, він не відповідає теж. Він не може не купити якогось видання. Це — його функція. «На чужині. Німеччина» — формула сліпого і невблаганного функціонерства.