Іноді він говорив із властивою йому безрозсудністю, що суворість – запекла пройдисвітка, додаючи: – і пренебезпечна до того ж, – оскільки вона підступна; – за його глибоким переконанням, вона за один рік виманює більше добра та грошей у чесних і добромисних людей, аніж кишенькові та крамничні злодії за сім років. – Відкрита душа весельчака, – говорив він, – не таїть в собі ніяких небезпек, – хіба тільки для нього самого; – тоді як сама суть суворості є задня думка і, отже, обман; – це старий прийом, за допомогою якого люди прагнуть створити враження, ніби у них більше розуму та знання, ніж є насправді; незважаючи на всі свої претензії, – вона все ж не краща, а частенько гірша за те визначення, яке давно вже дав їй один французький дотепник[27] – а саме: суворість – це прийом, винайдений для тіла, щоб приховати вади розуму; – це визначення суворості, – говорив дуже необачно Йорик, – заслуговує на зображення золотими літерами.
Але, кажучи по правді, він був людиною невипробуваною та недосвідченою в товаристві та з граничною необережністю й легковажністю торкався в розмові також і інших предметів, відносно яких аргументи розсудливості наказують дотримувати стриманість. Але для Йорика єдиним аргументом була суть справи, про яку йшла мова, і такі аргументи він зазвичай перекладав без усяких недомовок на просту англійську мову, – дуже часто при цьому мало зважаючи на осіб, час і місце; – таким чином, коли заговорювали про який-небудь негарний і неблагородний вчинок, – він ніколи ні секунди не замислювався над тим, хто герой цієї історії, – яке він займає становище, – або наскільки він здатний зашкодити йому згодом; – але якщо то був брудний вчинок, – просто говорив: – «такий-то і такий-то брудна особистість», – і так далі. – І позаяк його зауваження зазвичай мали нещастя або закінчуватись яким-небудь bon mot[28] або приправлятись яким-небудь жартівливим чи забавним висловом, то необачність Йорика розносилася на них, як на крилах. Словом, хоча він ніколи не шукав (але, зрозуміло, й не уникав) випадків говорити те, що йому підскочило під язик, і притому без усякої церемонії, – в житті йому випадало зовсім не мало спокус марнувати свою дотепність і свій гумор, – свої кепкування та свої жарти. – Вони не загинули, позаяк було кому їх підбирати.
Що з цього вийшло і яка катастрофа спіткала Йорика, ви прочитаєте в наступному розділі.
Розділ XІІ
Заставник і позикодавець менше відрізняються один від одного місткістю своїх гаманців, ніж насмішник і висміяний місткістю своєї пам’яті. Але ось у чому порівняння між ними, як кажуть схоліасти, йде на всіх чотирьох (що, до речі кажучи, на одну чи дві ноги більше, ніж можуть похвастати деякі з кращих порівнянь Гомера): – один дістає за ваш рахунок гроші, інший збуджує на ваш рахунок сміх, і обоє про це більше не думають. Тим часом відсотки в обох випадках ідуть і йдуть; – періодичні або випадкові виплати їх лише освіжають пам’ять про скоєне, поки зрештою, в недобру годину, – раптом з’являється до того й іншого позикодавець і своєю вимогою негайно повернути капітал разом з усіма відсотками, що наросли до цього дня, дає відчути обом усю широту їх зобов’язань.
Оскільки (я ненавиджу ваші якщо) читач має ґрунтовне знання людської природи, то мені немає чого розводитися про те, що мій герой, залишаючись невиправним, не міг не чути час від часу таких нагадувань. Сказати по правді, він легковажно заплутався в безлічі дрібних боргів, на які, всупереч багаторазовим застереженням Євгенія [29], не звертав ніякої уваги, вважаючи, що, позаяк робив він їх не лише без жодного злого наміру, – але, навпаки, від чистого серця та по душевній простоті, з бажання весело посміятись, – усі вони з часом забуті будуть.
27
Мається на увазі французький письменник Ф. Ларошфуко (1613–1680), автор «Максим», далі наводиться зміст 267-ї максими.