А що, сер, коли в дорозі з ним, самотнім, трапиться яке-небудь нещастя? – або коли від страху перед нещастям, природного в такому юному мандрівнику, хлопчина мій дістанеться місця свого призначення в найжалюгіднішому вигляді, – вкрай виснаживши свою м’язову та чоловічу силу, – привівши в невимовне хвилювання власних життєвих духів, – і якщо в такому плачевному стані розладунервів він пролежить дев’ять довгих, довгих місяців поспіль, перебуваючи під владою раптових страхів або похмурих сновидінь і картин фантазії? Страшно подумати, яким багатим ґрунтом послугувало б усе це для тисячі слабостей, тілесних і душевних, від яких потім не могло б остаточно його вилікувати ніяке мистецтво лікаря чи філософа.
Розділ ІІІ
Наведеним анекдотом зобов’язаний я моєму дядькові, містерові Тобі Шенді, якому батько мій, чудовий натурфілософ, що дуже захоплювався тонкими міркуваннями про найнікчемніші предмети, часто гірко скаржився на заподіяний мені збиток; особливо ж одного разу, як добре пам’ятав дядько Тобі, коли батько звернув увагу на дивну клишоногість (власні його слова) моєї манери пускати дзиґу; роз’яснивши принципи, за якими я це робив, – старий похитав головою і тоном, що виражав скоріше засмучення, ніж докір, – сказав, що все це давно вже відчувало його серце і що як теперішнє, так і тисяча інших спостережень твердо його переконують у тому, що ніколи я не думатиму і не поводитимуся подібно до інших дітей. – Але, на жаль! – вів далі він, знову похитавши головою та втираючи сльозу, що котилася по його щоці, – нещастя мого Трістрама почалися ще за дев’ять місяців до його появи на світ.
Моя мати, що сиділа поруч, підвела очі, – але так само мало зрозуміла те, що хотів сказати батько, як її спина, – зате мій дядько, містер Тобі Шенді, який багато разів уже чув про це, зрозумів батька прекрасно.
Розділ ІV
Я знаю, що є на світі читачі, – як і безліч інших добрих людей, що зовсім нічого не читають, – які доти не заспокояться, поки ви їх не втаємничите від початку до кінця в усе, що вас стосується.
Тільки зважаючи на цю їх примху і тому, що я за природою не здатний обдурити чиї-небудь очікування, я і заглибився в такі подробиці. А оскільки моє життя й погляди, ймовірно, чинитимуть деякий шум у світі й, якщо припущення мої правильні, матимуть успіх серед людей усіх звань, професій і міркувань, – читатимуться не менше, ніж сам «Шлях паломника»[6] – доки їм насамкінець не випаде доля, якої Монтень побоювався для своїх «Дослідів»,[7] а саме – валятися на вікнах віталень, – то я вважаю необхідним приділити трохи уваги кожному по черзі й, отже, маю попрохати вибачення за те, що ще деякий час ітиму по обраному мною шляху. Словом, я дуже задоволений, що почав історію мого життя так, як я це зробив, і можу розповідати в ній про все, як говорить Горацій, ab ovo.[8]
Горацій, я знаю, не рекомендує цього прийому; але поважний цей чоловік говорить тільки про епічну поему або про трагедію (забув, про що саме); – а якщо це, окрім усього іншого, і не так, прошу в містера Горація вибачення, – бо в книзі, до якої я приступив, я не збираюсь обмежувати себе ніякими правилами, хай то навіть правила Горація.
А тим читачам, у яких немає бажання заглиблюватися в такі речі, я не можу дати кращої ради, як запропонувати їм пропустити частину цього розділу, що залишається; бо я заздалегідь оголошую, що вона написана тільки для людей допитливих і зацікавлених.
– Зачиніть двері. – Я був зачатий у ніч із першої неділі на перший понеділок місяця березня, року Господнього тисяча сімсот вісімнадцятого. Із цього приводу в мене відсутні всякі сумніви. – А такими детальними відомостями відносно події, що сталася до мого народження, маю завдячувати я іншому маленькому анекдоту, відомому тільки в нашій сім’ї, але нині оголошуваному для кращого з’ясування цього пункту.
Треба вам сказати, що батько мій, який спочатку вів торгівлю з Туреччиною, але кілька років тому залишив справи, щоб оселитися в родовому маєтку в графстві *** і закінчити там дні свої, – батько мій, вважаю, був одним із найбільш пунктуальних людей на світі в усьому, як у справах своїх, так і в розвагах. Ось зразок його граничної точності, рабом якої він воістину був: уже багато років як він узяв собі за правило в перший недільний вечір кожного місяця, від початку і до кінця року, – з такою ж неухильністю, з якою наставав недільний вечір, – власноручно заводити великий годинник, що стояв у нас на верхньому майданчику чорних сходів. – А позаяк у пору, про яку я завів мову, йому йшов шостий десяток, – то він мало-помалу переніс на цей вечір також і деякі інші незначні сімейні справи; щоб, як він частенько говорив дядькові Тобі, відкараскатися від них усіх відразу і щоб вони більше йому не докучали і не турбували його до кінця місяця.
6
«Шлях паломника» – алегоричний твір англійського письменника-пуританина Джона Беньяна (1678).
7
Монтень, Мішель (1533–1592) – французький письменник-мораліст. Мається на увазі його знаменита книга «Есеї», яка у російському перекладі виходила під назвою «Опыты», в українському – «Проби».