– Сер, – сказав дядько Тобі, звертаючись до лікаря Слопа, – куртини, про які говорить мій брат Шенді, не мають ніякого відношення до ліжок, – хоч, я знаю, дю Канж говорить, що «від них, ймовірно, дістали свою назву гардини біля ліжка»;[116] – так само горнверки, або рогаті укріплення, про які він говорить, не мають абсолютно нічого спільного з рогатою прикрасою обдуреного чоловіка. – Куртина, сер, є термін, яким ми користуємося у фортифікації для позначення частини стіни або валу, що розташована між двома бастіонами та їх сполучає. – Обложники рідко наважуються спрямовувати свої атаки безпосередньо на куртини з тієї причини, що останні завжди добре фланковані. (Так само йде справа і з гардинами, – зі сміхом сказав лікар Слоп.) Проте, – продовжував дядько Тобі, – для більшої надійності ми зазвичай будуємо перед ними равеліни, стараючись їх по можливості виносити за фортечний fossé, або рів. – Люди невійськові, які мало тямлять у фортифікації, змішують равелін із демілюном, – хоча це речі абсолютно різні; – не за виглядом своєму чи конструкцією, – ми їх будуємо абсолютно однаково: – вони завжди складаються з двох фасів, що утворюють висунений у поле кут, з горжами, проведеними не по прямій лінії, а у формі півмісяця. – В чому ж тоді різниця? (запитав батько з деяким роздратуванням). – В їх розташуванні, братику, – відповів дядько Тобі: – коли равелін стоїть перед куртиною, тоді він равелін; коли ж равелін стоїть перед бастіоном, тоді равелін уже не равелін; – тоді він демілюн; – так само демілюн є демілюн, і нічого більше, коли він стоїть перед бастіоном; – але якби йому довелося змінити місце й розташуватися перед куртиною, – він би не був більше демілюном: демілюн у цьому разі не демілюн; він усього тільки равелін. – Я гадаю, – сказав батько, – що ваша благородна наука оборони має свої слабкі сторони, – як і всі інші науки.
– Що ж до горнверків (ох-ох! – зітхнув батько), про які заговорив мій брат, – вів далі дядько Тобі, – то вони становлять дуже істотну частину зовнішніх укріплень; – французькі інженери називають їх ouvrages à cornes, і ми їх зазвичай споруджуємо для прикриття найбільш слабких, на наше припущення, пунктів; – вони утворюються двома земляними насипами, або напівбастіонами, і на вигляд дуже красиві; – якщо ви нічого не маєте проти маленької прогулянки, я беруся вам показати один горнверк, що вартий того, щоб на нього подивитися. – Не можна заперечувати, – вів далі дядько Тобі, – що увінчані вони набагато сильніші; але тоді вони обходяться дуже дорого і займають надто багато місця; таким чином, на мою думку, вони особливо корисні для прикриття або захисту передньої частини укріпленого табору; інакше подвійний теналь… – Присягаюся матір’ю, яка нас народила, – вигукнув батько, не в силах довше стримуватися, – ви і святого вивели б із терпіння, братику Тобі; – адже ви не лише, не розумію яким чином, знову поринули в улюблений ваш предмет, але голова ваша так забита цими проклятими укріпленнями, що в цю хвилину, коли дружина моя мучиться пологами, – і до вас доносяться її крики, – ви знати нічого не знаєте і неодмінно хочете відвести повивача. – Акушера, якщо ваша ласка, – поправив батька лікар Слоп. – Із задоволенням, – відповів батько, – мені однаково, як вас називають, – я тільки хочу послати до дідька всю цю фортифікацію з усіма її винахідниками; – вона звела в могилу тисячі людей – і врешті-решт зведе мене. – Я не бажаю, братику Тобі, засмічувати собі мізки сапами, мінами, бліндами, турами, палісадами, равелінами, демілюнами й іншим чортовинням, хоч би мені подарували Намюр із усіма фламандськими містами на додачу.
Дядько Тобі терпляче зносив образи; – не за браком хоробрості, – я вже говорив вам у п’ятому розділі цієї другої книги, що він був чоловік хоробрий, – а тут додам, що в критичних випадках, коли хоробрість вимагалася обставинами, я не знаю людину, під чиїм захистом я б усвідомлював себе в більшій безпеці. Це відбувалося й не від бездушності чи від тупості його розуму; – бо він сприймав нанесену йому батьком образу так само гостро, як і найчутливіша людина; – але він був лагідної, миролюбної вдачі, – в нім не містилося ні крапля сварливості; – все в нім дихало такою добротою! У дядька Тобі не знайшлося б жорстокості помститися навіть мусі.
– Забирайся геть, – сказав він одного дня за столом величезній мусі, що дзижчала у нього під носом і страшенно його мучила протягом усього обіду, – доки нарешті йому вдалося, після багатьох безуспішних спроб, упіймати її на льоту; – я тобі не зроблю боляче, – сказав дядько Тобі, встаючи зі стільця і переходячи через усю кімнату з мухою в руці, – я не торкну жодної волосинки на голові в тебе: – забирайся геть, – сказав він, піднімаючи віконце і розтискаючи руку, щоб її випустити; – забирайся з богом, бідолахо, навіщо мені тебе кривдити? – Світ великий, у ньому знайдеться доволі місця і для тебе, і для мене.
116