Равік схилився над мерцем. Спершу він оглянув пляшечки з ліками на столику, потім обстежив тіло. Жодних слідів насильства. Він випростався.
— Як прізвище лікаря, що приходив сюди? — запитав він у жінки. — Ви знаєте його?
— Ні, не знаю.
Равік глянув на неї. Вона була дуже бліда.
— Сядьте. Отам на стілець у кутку. І сидіть. Є тут той офіціант, що викликав лікаря?
Він глянув на обличчя людей, що з’юрмилися біля дверей. У всіх був той самий вираз: страху й жадоби.
— Цей поверх обслуговує Франсуа, — сказала прибиральниця, що тримала в руках мітлу, немов списа.
— Де Франсуа?
Офіціант проштовхався наперед.
— Як прізвище лікаря, що приходив сюди?
— Бонне, Шарль Бонне.
— Ви маєте номер його телефону?
Офіціант погортав свій записник.
— Пассі, двадцять сім сорок три.
— Добре. — Равік помітив серед людей у коридорі обличчя господаря. — Зачинімо краще двері. Чи вам хочеться, щоб сюди збіглася ціла вулиця?
— Ні! Ану геть звідси! Всі до одного! Чого ви тут стовбичите й гайнуєте час, за який я вам плачу!
Господар вигнав своїх підлеглих і зачинив двері. Равік підійшов до телефону. Спершу він зателефонував до Вебера і хвилину поговорив із ним. Тоді набрав номер, що його назвав офіціант. Бонне був у своїй приймальні. Він підтвердив те, що сказала жінка.
— Він помер, — мовив Равік. — Ви б не могли приїхати й виписати довідку про смерть?
— Він вигнав мене. І дуже образив.
— Тепер він уже вас не образить.
— Він не заплатив мені гонорару. А крім того, назвав мене здирником і партачем.
— А ви б приїхали по гонорар?
— Я міг би когось прислати.
— Краще приїдьте самі. А то пропали ваші гроші.
— Добре, — повагавшись, сказав Бонне. — Але я не підпишу жодної довідки, поки не отримаю грошей. Мені належить триста франків.
— Гаразд. Триста франків. Ви їх отримаєте.
Равік повісив трубку.
— Мені прикро, що вам довелося все це слухати, — сказав він жінці.— Та інакше не можна було. Він нам потрібний.
Жінка вже порпалася в торбинці.
— Нічого, — відповіла вона, — це для мене не новина. Ось гроші.
— Почекайте. Зараз він приїде. Тоді й віддасте йому.
— А ви самі не можете виписати довідку про смерть? — спитала жінка.
— Ні,— відповів Равік. — Її може виписати тільки французький лікар. Найкраще той, що його лікував.
Коли Бонне зачинив за собою двері, раптом стало тихо. Багато тихіше, ніж буває, коли з кімнати виходить тільки одна людина. Гудіння машин на вулиці зробилося якесь пронизливіше, ніби натикалося на стіну стиснутого повітря й насилу пробивалося крізь неї. Після метушні минулої години аж тепер стала відчутна присутність небіжчика. Дешевий готельний номер наповнився його владною мовчанкою, байдуже, що він був одягнений у червону піжаму з блискучого шовку. Він панував тут, як панував би навіть мертвий блазень, бо не ворушився. Все живе ворушиться, а те, що ворушиться, може бути дужим, витонченим або смішним, але не має відчуженої величності застиглого, здатного вже тільки розпадатися. Воно — сама довершеність, а людина буває довершена лише в смерті, і то на короткий час.
— Ви не були з ним одружені?
— Ні. Чому ви питаєте?
— Закон. Спадок. Поліція з’ясує, що тут ваше, а що його. Своє ви заберете. А його речі поліція затримає. Для родичів, якщо вони зголосяться. В нього є родичі?
— У Франції немає.
— Ви з ним жили?
Жінка не відповіла.
— Довго?
— Два роки.
Равік озирнувся по кімнаті.
— У вас немає валіз?
— Чому ж… були… там, під стіною. Ще вчора ввечері стояли.
— Ага… господар.
Равік відчинив двері. Прибиральниця з мітлою відскочила назад.
— Матусю, — мовив він, — як на свої роки ви надто цікаві. Покличте господаря.
Прибиральниця почала виправдуватися.
— Слушно, — перебив її Равік. — У ваші роки залишається сама цікавість. А все-таки покличте господаря.
Стара щось пробурмотіла й пішла, виставивши перед собою мітлу.
— Мені дуже прикро, — мовив Равік, — проте іншої ради немає. Вам може здатися, що я нетактовний, та краще владнати все відразу. Так простіше, навіть якщо ви тепер цього не розумієте.
— Я розумію, — відповіла жінка.
Равік глянув на неї.
— Розумієте?
— Так.
Зайшов господар з папірцем у руці. Він не постукав у двері.
— Де валізи? — спитав Равік.
— Найперше рахунок. Ось. Спершу оплатіть його.