— От і радійте, що розв’язалися з ним.
— Він вимагав за розлучення двісті п’ятдесят тисяч шилінгів.
— Дешево, — сказав Равік. — Усе, що можна владнати з допомогою грошей, коштує дешево.
— Він нічого не дістав. — Кет Гегстрем підвела голову. В неї було вузьке обличчя, бездоганно окреслене, мов камея. — Я йому сказала, що я думаю про нього, про його партію та про їхнього фюрера, й запевнила, що відтепер говоритиму все це відверто. Він спробував налякати мене гестапо й концентраційним табором. Я його взяла на глузи. Сказала, що я поки що американка й перебуваю під захистом посольства. Зі мною нічого не станеться, а от йому, через те що я його дружина, все може бути. — Вона засміялася. — Про це він не подумав. І відтоді більше не ставав мені на перешкоді.
Посольство, захист, протекція, подумав Равік. Наче мова йде про якусь іншу планету.
— Мені дивно, що професорові Бернштейну й досі дозволяють практикувати, — сказав він.
— Більше не дозволяють. Він прийняв мене тайкома, коли почалася перша кровотеча. Слава богу, що я можу позбутися цієї дитини. Народити від нациста… — Її аж пересмикнуло.
Равік підвівся.
— Мені треба йти. Вебер після обіду ще раз огляне вас. Тільки задля проформи.
— Я знаю. А однаково цього разу мені страшно.
— Послухайте, Кет… Це ж не вперше. І операція простіша, ніж видалення апендикса, яку я робив вам два роки тому. — Равік обережно обняв її за плечі.— Ви були першою, кого я оперував у Парижі. Це як перше кохання. Я буду обережний. А крім того, ви мій талісман. Принесли мені щастя. І надалі повинні приносити.
— Так, — сказала вона й глянула на нього.
— Ну й добре. Прощавайте, Кет. О восьмій вечора я зайду по вас.
— Прощавайте, Равіку. Зараз я піду до Менбоше й куплю собі вечірню сукню. Треба ж мені скинути з себе цю втому. І це відчуття, ніби я заплуталася в павутинні. Ох, той мені Відень, — сказала вона й гірко всміхнулася. — Місто мрій…
Равік спустився ліфтом і пройшов вестибюлем повз бар. Там сиділо кілька американців. Посеред вестибюля на столі стояв великий букет червоних гладіолусів. У сіруватому тьмяному світлі вони кольором нагадували закипілу кров. Аж підійшовши ближче, Равік побачив, що квітки свіжі, їх так міняло світло, що пробивалося знадвору.
На другому поверсі готелю «Ентернасіональ» панував шарварок. У багатьох кімнатах двері були відчинені навстіж, покоївка і коридорний то забігали туди, то знов вибігали, а господиня командувала ними, стоячи в коридорі.
Равік піднявся сходами нагору.
— Що сталося? — спитав він.
Господиня, огрядна жінка з величезними грудьми й маленькою головою в коротких чорних кучерях, відповіла:
— Іспанці вибралися.
— Я знаю. Але навіщо так пізно прибирати кімнати?
— Вранці вони нам будуть потрібні.
— Приїздять нові німецькі емігранти?
— Ні, іспанські.
— Іспанські? — перепитав Равік, не відразу збагнувши, що вона має на думці.— Як це? Вони ж щойно виїхали.
Господиня глянула на нього чорними блискучими очима й посміхнулася. В тій посмішці була і простацька мудрість, і простацька іронія.
— А інші повертаються.
— Які інші?
— Їхні супротивники, звичайно. Так завжди буває.— Господиня гукнула щось покоївці.— В нас давній готель, — не без гордощів повела вона далі.— І наші пожильці залюбки повертаються сюди. Вони вже чекають на свої колишні кімнати.
— Уже чекають? — здивувався Равік. — Хто?
— Панове з ворожого табору. Більшість їх уже мешкали тут. Звичайно, дехто за цей час загинув. А решта зупинилися в «Біаріці» та в «Сен-Жан де Люзі» й чекали, поки звільняться кімнати.
— Хіба вони вже тут були?
— Отакої, пане Равіку! — Господиню здивувала його нетямущість. — Певне, що були. Під час диктатури Прімо де Рівери. їм тоді довелося тікати, й вони жили в нас. Коли Іспанія стала республіканською, вони повернулися назад, а до нас приїхали монархісти й фашисти. Тепер уже останні з них вертаються додому, а республіканці знов приїздять сюди. Ті, що ще залишилися.
— Справді. Я про це якось не подумав.
Господиня заглянула до однієї кімнати. Над ліжком висіла кольорова літографія з зображенням колишнього короля Альфонса.
— Зніми його, Жанно! — гукнула вона.
Покоївка зняла портрет.
— Так. Постав сюди.
Господиня поставила портрет праворуч під стіною і пішла далі. В сусідній кімнаті висів портрет генерала Франко.