Нарешті Капітан поворушився, глибоко вдихнув повітря.
— Твоя ідея, Граматику, добра, — промовив він і знову замовк. Незнайко гикнув удруге. Граматик перестав писати, чекаючи,
що далі скаже Капітан. Друг підвівся на всі шестеро ніг.
— Твоя ідея добра, — повторив Капітан, — але надто дорого вона обійдеться: три життя треба віддати. І все одно це не перешкодить злочинній зграї Джека Гарріса через якийсь час збудувати нову променеву гармату й здійснити свій жахливий намір. Бо люди на Землі так і не знатимуть, що тут затівається проти них.
— Але ж ти сам казав, що Незпайкова пропозиція не годиться, — перебив його Граматик.
— Мій план інакший. Я беру два брикети космічного пального в кишеню — воно має величезну детонуючу силу — із Другом пробираюся розколиною до променевої гармати… Незнайку, за якою горою їхній корабель?
— Здається, за четвертою від Землі. Але, щоб ти знав, біля корабля стоїть вартовий.
— А де оте, схоже на велетенський казан, що від нього роботи приймали риштовання?
— За другою горою.
— Це добре… — І обернувся знову до Граматика: — Тим часом ти з Незнайком летите на Землю. Корабель до старту готовий, я зробив усі розрахунки, увів у машину потрібні дані — тобі залишається тільки увімкнути двигуни.
— Я без тебе не полечу, — заявив Граматик.
— Ти повинен це зробити, — спокійно сказав Капітан. — Ти й Незнайко — ви обидва мусите розповісти людям про злочинний план Джека Гарріса. Слухай уважно далі. Пального для м’якої посадки на Землю вам не вистачить, бо я запрограмував велику стартову швидкість, щоб Гарріс вас не зміг наздогнати, а він обов’язково поженеться за вами.
— Але нас ще над Місяцем перехоплять пірати, — не погоджувався з ним Граматик. — Ти ж сам щойно казав, що вони й не такі кораблі переймали. І тебе зловлять. Отак і самі загинемо, і їм не перешкодимо здійснити чорну справу.
— Я про це подумав, — не відступав від свого Капітан. — Треба так нам діяти, щоб пірати не мали часу опам’ятатися. Через годину-дві Гарріс зробить спробу захопити наш корабель. Він із цим, я думаю, не дуже поспішатиме, бо вважає, що ми від нього все одно нікуди не втечемо. Але тільки роботи почнуть підходити до корабля — ти негайно вмикаєш двигуни. Тоді Гарріс почне гарячково готуватися до погоні за вами, бо йому не можна випускати живими тих, хто знає щось про його наміри. Він і не підозріватиме, що хтось із нас залишився на Місяці, а я тим часом підкрадуся й підірву променеву гармату. Ця несподівана катастрофа виб’є Гарріса з колії. Нехай на десять — п’ятнадцять хвилин — і цього буде досить, щоб ви мали змогу втекти від піратів.
— У такому разі ти лети, а я залишуся й зроблю все так, як ти кЯзав, — не здавався Граматик.
— У нас зараз нема часу для суперечок, — стояв на своєму Капітан. — Діяти треба рішуче й швидко, тоді ми виграємо цю битву. Граматику, принеси мені з дозатора два брикети пального… До речі, ти вже поремонтував свій кисневий балон?
— Так.
— А я тим часом розрахую траєкторію польоту.
Граматик непомітним рухом втер сльозу, опустив забороло на шоломі й зійшов униз в шлюзову камеру. Стало чути, як запрацював насос, відкачуючи повітря. Потім дзвякнула засувка на вхідному люкові. А в кабіні було тихо, ніби нікого не було. Капітан заглибився в розрахунки, Незнайко сидів, боячись поворухнутися, Друг застиг у якомусь напруженому чеканні, швидко погойдуючи з боку на бік хвостом, на який крізь ілюмінатор падало яскраве сонячне світло.
Так минуло хвилин п’ять. Нарешті хрипло й ніби винувато обізвався Незнайко:
— Капітане, чуєш? А той чоловічок, Гарріс, казав, що йому наш пес більше потрібний, ніж я. Мене він хотів убити своїми променями, а Друга забрати собі, якщо він прибіжить за мною… Капітане, то, може, я залишуся тут і підірву ту його пекельну машину? А ви летіть… Я ж знаю, де вона…
Капітан, мов і не чув його останніх слів, заговорив про інше:
— От добре, що ти нагадав про Друга. Дай мені свій капроновий мотузок, буде замість повідка, коли я з Другом навпомацки йтиму проваллям.
— Може, все-таки я піду… — уже рішуче сказав Незнайко і з сумом додав: — А ви самі, без мене будете прибирати корабель…
— Незнайко подав дуже цінну інформацію, — раптом обізвався, не розтулюючи рота, Друг, — Я всебічно опрацював її і зробив такий висновок: я…
Вдар…мо, поспіш…те, спита…шся, згорб…ться, відпиш…те, здобудемо, бач…ш, зустрін…те, бор…ться, друж…те, кро…те, одягн…ш, біл…мо, осел…ться, пиш…мо, зніякові…ш, заго…ться.
Ключ.Усі дієслова стоять у дійсному способі. Замість крапок треба вставити букви е, єабо и, ї. Випиши підряд спочатку ті дієслова, у які вставиш букви е, є, потім ті, у які вставиш и, ї. У кожному слові підкресли другу від початку букву. З цих букв прочитаєш надзвичайно розумну думку Друга.
XXVII. Тривожне чекання
Коли Граматик з двома брикетами пального повернувся до кабіни, Друг лежав на своїй поролоновій підстилці, підібгавши під себе всі шість ніг. Боків у нього не було. Вони, вкриті лискучою шерстю, стояли біля стіни. Усередині в Другові було видно акуратно розставлені електронні плати й павутиння проводків.
Над ним схилився Капітан з викруткою в руці й уважно слухав, що говорив Друг.
— Насамперед дістань постійну пам’ять, вона мені вже не буде потрібна… Почекай, дай мені все викласти, доки я ще можу аналізувати факти й робити висновки… Скороти оперативну пам’ять: витягни плати ОП-7, ОП-8 і ОП-9. Я вже проаналізував ситуацію й рішення записав на інші плати. На їхнє місце постав один брикет космічного пального і підімкни запал. Добудь синтезатор мови. На його місце постав другий брикет космічного пального. З хвоста зніми половину кремнієвих пластинок — вони вам пригодяться. Я добре заряджений, а для поповнення енергії решти пластинок вистачить.
Кілька секунд пес мовчав, а потім знову почувся його рівний, з металевим відтінком голос:
— Я готовий. Капітане, переобладнуй мене.
Граматик обережно поклав біля Капітана брикети й, переступаючи з ноги на ногу, ще раз спробував вмовити його змінити своє рішення.
— Капітане, — сказав він з сльозами в голосі, — ти лети, а я залишуся. Я не зумію так посадити корабель на Землю, як ти…
Капітан підвів голову від напіврозібраного Друга.
— Ми всі полетимо на Землю, — промовив він поволі. — Крім Друга. Щоправда, не всього, частину його ми заберемо з собою. Незнайко підказав вихід.
— Незнайко? — здивувався Граматик.
— Так, Незнайко, — підтвердив Капітан. — Виявляється, той ватажок космічних піратів Гарріс дуже скучив за собаками. От наш песик і зголосився піти до нього.
— Друже, — розчулився Граматик, — ти ж не тільки нас, ти стільки людей на Землі рятуєш. Гарний наш песику, коли ми повернемося на Землю, ми відтворимо тебе.
Незнайко, щоб приховати своє хвилювання, заходився наводити порядок у кабіні. Граматик взявся загортати деталі, які Капітан добував з Друга. Робив це акуратно, дбайливо. І клав їх обережно на Незнайкову постіль.
— Основне зараз — щоб Друг потрапив до Гарріса раніше, ніж той пошле своїх роботів проти нас, — міркував уголос Капітан. — Але мені здається, що Гаррісові тепер найважливіше якомога швидше підготувати променеву гармату до пуску. Незнайко каже, що роботи вже розбирають риштовання навколо неї. Отже, я думаю, у Гарріса зараз гаряча пора. Йому нелегко відірвати роботів від установки. А втім, усе може бути… Граматику, проконтролюй, чи я правильно підімкнув запал. Бо якщо десь трапиться помилка, то все пропало. І ми теж.