Джордж не відповів. Виявилося, що, поки ми сперечалися, він уже заснув. Тож ми посунули ближче до нього ванну, щоб він зранку, коли вставатиме, одразу ж пірнув у неї, і самі також вклалися спати.
Розділ V
Нас будить місіс Попетс. — Ледащо Джордж. — Хтивий прогноз погоди. — Наш багаж. — Нахабство хлопчиська. — Довкола збираються люди. — Ми вирушаємо і прибуваємо до вокзалу Ватерлоо. — Необізнаність чиновників Південно-Західної залізниці про таку важливу річ, як потяг. — Ми пливемо, пливемо у відкритому човні.
Наступного ранку нас розбудила місіс Попетс. Вона спитала:
— Чи відомо вам, що вже майже дев’ята година?
— Майже яка?! — зіскакуючи з ліжка, мало не заридав я.
— Дев’ята, — повторила вона крізь замкову шпарину. — Я подумала, що ви не бажаєте проспати.
Я розбудив Гарріса і сказав йому, котра година. Він пробурмотів:
— Мені здається, ти хотів піднятися о шостій?
— Так, хотів, — відповів я. — Чому ти мене не розбудив?
— Як я міг тебе розбудити, коли ти не розбудив мене? — відповів він мені в тому ж дусі. — Тепер раніше від дванадцятої ми до річки не дістанемося. Дивно, як ти взагалі спромігся піднятися.
— Тобі пощастило, що я це зробив, — відповів я. — Якби я тебе не розбудив, ти б вилежувався тут ще два тижні.
Ми гиркалися впродовж наступних п’яти хвилин, коли раптом нас перервало зухвале хропіння Джорджа. Уперше з того часу, як нас розбудили, він нагадав нам про своє існування.
Ось він лежіть — той, хто допитувався, о котрій нас розбудити. Лежить на спині, роззявив рота, коліна повипинав.
Не знаю чому, але так воно зі мною є: просто від вигляду іншої людини, яка спить у той час, коли я вже на ногах, мене охоплює лють. Мене надзвичайно обурює, коли дорогоцінні години людського життя, неповторні миті, які більше ніколи не повернуться, деякі невдахи марнують на тваринний сон.
Тепер таким невдахою був Джордж, який у своїх огидних лінощах розтринькував неоціненні дарунки часу. Його дорогоцінне життя, за кожну секунду якого йому доведеться потім відповідати, минає безплідно. Він міг би набивати свій шлунок яйцями та беконом, дражнити собаку, фліртувати з прислугою. Натомість ось він, лежить, поринувши у повне забуття, яке міцними тенетами обплутує його душу.
Це було жахливо. Така думка одночасно промайнула у наших із Гаррісом головах. Ми вирішили його врятувати, і з цим благородним наміром зовсім забули про свої суперечки. Миттю підскочили до нього та зірвали покривало. Гарріс ляснув його капцем, а я крикнув йому в самісіньке вухо. Тільки тоді він прокинувся.
— Що? Де? — спросоння запитав він, сідаючи на ліжку.
— Піднімайся, нещасний телепню, — проревів Гарріс. — Уже за чверть десята.
— Що?! — пронизливо скрикнув він, зірвався з ліжка і втрапив прямісінько у ванну. — Хто, в біса, поставив її сюди?
Ми сказали, що треба бути йолопом, щоб не побачити ванну.
Ми швидко вдяглися, та коли дійшла справа до туалету, згадали, що запакували зубні щітки і гребінець (моя зубна щітка колись таки зведе мене в могилу, я в цьому переконаний). Тому нам довелося спускатися і виловлювати їх із валізи. Коли нам вдалося це зробити, Джордж раптом вирішив, що йому треба поголитися. Ми сказали, що цього ранку він буде змушений обійтися без гоління і що ми не бажаємо знову розпаковувати валізу. Ані для нього, ані для будь-кого іншого.
Він сказав:
— Яка дурниця. Як це я можу вийти до Ситі в такому вигляді?
З’явитися в Ситі у такому вигляді справді дещо неввічливо. Та що нам до того, що комусь це може завдати незручностей! Як сказав Гарріс у своїй простій і грубуватій манері, Ситі доведеться це проковтнути.
Ми спустилися поснідати. Монморансі запросив якихось двох собак провести його, і вони гаяли час, б’ючись на порозі. Угамувавши їх парасолькою, ми взялися до відбивних та холодної яловичини.
Гарріс сказав:
— Велика справа — добрий сніданок, — і почав розправлятися з відбивними, примовляючи, що воліє з’їсти їх, поки вони ще гарячі, а яловичина може й зачекати.
Джордж розгорнув газету і зачитав нам замітку про нещасні випадки зі смертельним наслідком, які трапилися із човнами, та останній прогноз погоди. Прогноз виголошував: «Дощ, холодно, хмарно з проясненнями» (найстрашніший прогноз погоди, який тільки може бути), «місцями гроза, вітер східний, загальне зниження атмосферного тиску в середній частині країни (від Лондона до Ла-Маншу), барометр падає».
Чесно кажучи, я переконаний, що найприкрішою з усіх дурниць, які, мов чума, заполонили наш розум і не дають нам спокою, є шарлатанство з прогнозом погоди. Він абсолютно точно «передбачає» те, що відбулося вчора чи позавчора, і стверджує зовсім протилежне тому, що має статися сьогодні.