Нарешті навернувся вільний візник (на нашій вулиці вільні візники, коли їх вам не треба, проїздять, як правило, тричі за хвилину, і вистоюють, дожидаючи пасажирів, і пройти не дають). Ми убгали в кеб свої речі й самих себе і, викинувши кількох друзів Монтморенсі, що, очевидно, заприсяглись ніколи не розлучатися з ним, від’їхали. Натовп проводжав наш кеб веселим криком, а Бігсів хлопець на щастя пожбурив услід за нами морквину.
Об одинадцятій годині ми приїхали на Ватерлооський вокзал і спитали, від якої платформи відходить поїзд об одинадцятій п’ять. Звичайно, ніхто того не знав; на Ватерлооському вокзалі ніхто ніколи не знає, від якої платформи який поїзд відходить, і куди йде поїзд, що має зараз відходити, і взагалі там про поїзди ніхто нічого не знає. Носій, що взяв наші речі, гадав, що поїзд має відійти від другої платформи, але інший носій, із яким наш спинився порадитись, чув десь, ніби від першої. А черговий по вокзалу був переконаний, що наш поїзд відійде від приміської платформи.
Щоб з’ясувати остаточно, ми піднялись на другий поверх і спитали начальника служби руху. Той сказав, що ось-ось тільки говорив з чоловіком, який запевняв, ніби бачив той поїзд біля третьої платформи. Ми подались на третю платформу, але тамтешнє начальство заявило, що це, мабуть, скорше саутгемптонський експрес або ж він-дзорський кільцевий. Але воно було певне, що це не кінгстонський поїзд, хоча й не могло пояснити, звідки в нього така певність.
Тоді наш носій сказав, що треба, мабуть, іти на верхню платформу; він, здається, вже здогадався, який це поїзд. Отож ми рушили на верхню платформу, побачили машиніста й спитали, чи це не він їде до Кінгстона. Він відповів, що точно сказати не може, але гадає, що так. Ну, а якщо не об одинадцятій п'ять до Кінгстона, то вже напевне о дев'ятій тридцять дві до Вірджінія-Вотер або ж
о десятій нуль нуль експресом до острова Уайт, чи ще кудись у тому напрямі — коли приїдемо, тоді побачимо. Ми тицьнули йому в руку півкрони й попросили, щоб він їхав об одинадцятій п’ять до Кінгстона.
— Однаково на цій залізниці ніхто не добере, хто ви такий і куди їдете, — запевнили ми. — Дорогу ви знаєте, отож рушайте помаленьку, та й довезете нас.
— Ну що ж, панове, — відповів добряга машиніст. — Справді котромусь поїздові треба їхати до Кінгстона, то чом не моєму? Давайте сюди ваші півкрони.
Отак ми добрались до Кінгстона Лондонською Південно-Західною. залізницею.
Згодом ми дізналися, що той поїзд насправді був ексе-терський поштовий і що на Ватерлооському вокзалі його шукали цілий день, але так і не довідалися, що з ним сталось.
В Кінгстоні наш човен уже чекав на нас зразу за мостом. Ми попрямували до нього, склали в нього свої речі й сіли самі.
— Готові? — спитав човняр.
— Готові! — відповіли ми. Гарріс сів за весла, я за стерно, а Монтморенсі, нещасний, сповнений найлихіших передчуттів, примостився на носі човна — і ми випливли на води, що мали стати на два тижні нашим домом.
Розділ шостий
Був чудовий ранок, кінець весни чи початок літа, як вам більше до вподоби, — та пора, коли ніжна зелень трави і листя набирає темнішої барви, коли природа схожа на прекрасну юну дівчину, пойняту дивним трепетом, який віщує їй, що вона вже перетворюється в жінку.
Химерні завулочки Кінгстона, що спускались до самої води, були дуже мальовничі в яскравому сонячному світлі, і вся річка в блискітках сонця, і повільні баржі на ній, і затінена деревами дорога-бечівник понад берегом, і чепурні вілли по той бік, і Гарріс у червоній з оранжевим куртці, що сопів, працюючи веслами, і далекі обриси старого сірого палацу Тюдорів, — усе це являло чарівну картину, яскраву й водночас спокійну, сповнену життя і водночас таку мирну, що вона, хоч було ще зовсім рано, навіяла мені якусь мрійну, дрімотну задуму.
Я думав про Кінгстон, чи Кінінгестун, як називали його колись, у ті дні, коли тут коронувались англосаксонські королі — кінги. Тут перейшов Темзу великий Цезар, і римські легіони стояли табором на положистих узгір’ях над нею. Цезар, як згодом Єлизавета, здається, зупинявся всюди, тільки він більше додержував пристойності, ніж королева Бесс: не ночував у корчмах.