Я довго сидів замислений. Я думав, який з мене цікавий об'єкт для медицини, якою знахідкою був би я для аудиторії медиків! Якби студенти мали мене, їм було б не потрібно ходити по лікарнях. Бо я сам був цілою лікарнею. Досить студентові обійти мене довкола — і одержуй диплом.
Потім я подумав: а чи довго ще мені жити на світі? Я вирішив обстежити себе. Помацав свій пульс. Відразу я взагалі не ми його намацати, а тоді раптом він почав битись. Я вийняв годинник і став рахувати. Вийшло сто сорок сім ударів на хвилину. Я спробував прослухати своє серце, але ніяк не міг його розшукати. Воно перестало битися. Згодом я, звичайно, зрозумів, що воно, напевне, весь час було на своєму місці й весь час билось, але пояснити, чому я його не знаходив, не можу. Я обмацав усього себе спереду — від того, що я називаю талією, аж до шиї,— і з обох боків, і, скільки спромігся дістати, зі спини. Проте не намацав і не відчув нічого. Тоді спробував оглянути свій язик. Вистромив його якомога далі, заплющив одне око, а друге скосив униз, але зміг побачити лише кінчик язика. З вигляду того кінчика я тільки ще дужче впевнився, що у мене скарлатина.
Я ввійшов до тієї читальні здоровою, щасливою людиною, а вийшов звідти немічним інвалідом.
Я побіг до свого лікаря. Він мій давній приятель, і коли мені здасться, ніби я занедужав, лічить мій пульс, і оглядає язик, і розмовляє зі мною про погоду — все, звичайно, задарма; отож я й вирішив, що тепер зможу йому гідно віддячити. «Адже ж лікареві найпотрібніша практика, — так сказав я собі.— І я віддам себе йому. На мені він матиме більше практики, ніж на тисячі звичайних, буденних пацієнтів з однією-двома хворобами». Отож я подався просто до нього. Він прийняв мене і спитав:
— Ну, що в тебе там за болячка?
Я відповів:
— Любий мій, я не хочу відбирати в тебе час, розповідаючи про свої болячки. Життя коротке, і ти можеш померти, перше ніж я скінчу. Краще я скажу тобі, якої болячки у мене немає. У мене нема раку сажотрусів. Як це так вийшло, що я його не підхопив, пояснити не можу, але це факт, що у мене його немає. А всі інші хвороби у мене є.
І розповів йому, як я про те довідався.
Тоді він звелів мені роздягтись, і обдивився всього, і потримав за пульс, а тоді зовсім несподівано стусонув у груди — отака дурна вихватка! — та ще й буцнув головою. Потім сів, написав рецепта, склав його вдвоє й віддав мені. Я сховав рецепт у кишеню і вийшов.
Я навіть не розгортав рецепта. Зайшов у найближчу аптеку й подав його аптекареві. Той прочитав — і повернув його мені. Мовляв, таким він не торгує.
— Хіба ви не аптекар? — здивувався я.
— Аптекар, — відповів він. — От якби я держав мебльовані кімнати зі столуванням, то зміг би вас обслужити. А як аптекар — нічого не можу вдіяти.
Тоді я прочитав рецепт. У ньому було написано:
11р. Біфштекс 1 фунт
Пиво 1 пінта
Приймати що в годин.
*
Десятимильна прогулянка пішки 1
Щоранку.
*
Ліжко 1
Щовечора рівно об 11 годині.
І не забивай собі голови тим, чого не тямиш.
Я послухався цих вказівок — і результат, бачте, непоганий, принаймні для мене: життя моє було врятоване, і я й досі живий.
Однак це все між іншим, а тепер, як вірити тій рекламці печінкових пілюль, у мене були незаперечні симптоми захворювання печінки, серед яких головний — «гостра нехіть до будь-якої праці».
Скільки я перетерпів через цей симптом, не розкажеш ніякими словами. З самою малечку я був через нього справжнім мучеником. А підлітком я не мав і одного дня перепочинку від цієї хвороби. Рівень медичної науки тоді ще був багато нижчий, ніж тепер, і всі мої страждання звичайно приписували лінощам.
— Та ворушися, чортів ледацюго! — було, кричали на мене. — Роби що-небудь, а то тільки дурно хліб їси!
Ніхто ж бо не знав, що це в мене хвороба. І пілюль ніяких мені не давали, самі лише запотиличники. І треба сказати правду — хоч воно й дивно, але ті запотиличники частенько помагали від моєї хвороби, принаймні на якийсь час. Я пам'ятаю, що тоді один запотиличник краще впливав на мою печінку й пробуджував у мені більшу охоту зразу піти куди сказано і зробити що сказано, не гаючи ні хвилини, ніж тепер ціла коробка пілюль.
А втім, хіба рідко буває, що отакі прості старосвітські засоби виявляються дійовіші, ніж увесь отой аптечний непотріб.
Ми просиділи з півгодини, описуючи один одному свої недуги. Я розповів Джорджеві і Вільямові-Гаррісу, як я себе почуваю, коли встаю вранці, а Гарріс розповів нам, як вій себе почуває, коли лягає спати; а Джордж став на постилку перед каміном і влаштував нам цілу виставу, дуже наочно й виразно показавши, як він себе почуває вночі.