Як на те, сторож був молодий і служив там недавно; зайшовши досередини, він не зміг розшукати їх, а заблудився сам. Час від часу постать його мелькала за живоплотом, і він, угледівши людей, бігом кидався до них, а вони дожидали його хвилин п’ять, а тоді він з’являвся на тому самісінькому місці й питав їх, де вони поділися.
Довелось їм чекати, поки не вернувся один із старих сторожів, що ходив обідати, й вивів їх.
Гарріс сказав, що це, наскільки він може судити, справді чудовий лабіринт, і ми домовилися, що спробуємо завести туди Джорджа, коли вертатимемось.
Розділ сьомий
Гарріс розповів мені про свою пригоду в лабіринті, коли ми проходили Маулсійський шлюз. Це забрало в нас чимало часу, бо шлюз великий» а наш човен був єдиний. Скільки я пам’ятаю, я ще не бачив, щоб у тому шлюзі піднімали один човен. По-моєму, з усіх шлюзів на Темзі, не виключаючи Боултерового, на Маулсійському найбільший рух.
Мені траплялось бачити його в такі хвилини, коли в ньому зовсім не видно води — сама строката мішанина з яскравих курток, хвацьких кашкетиків, шикарних капелюшків, різнобарвних парасольок, шовкових шарфів, накидок, розмаяних стрічок, сніжно-білих суконь. Коли дивитися в шлюз згори, з набережної, може здатися, що це величезний ящик, куди накидано квітів усіляких кольорів, і вони лежать там райдужною купою, покривши все дно.
Погожої неділі в шлюзі можна бачити таке трохи не цілий день, а за його ворітьми, і вище й нижче шлюзу, дожидають своєї черги довгі низки човнів; одні підпливають, інші відпливають, і вся залита сонцем річка від палацу й до Гемптонської церкви аж рябіє жовтими, синіми, оранжовими, білими, червоними, рожевими цятками. І всі жителі Гемптона й Маулсі, в легкому літньому вбранні, сходяться до шлюзу й гуляють там зі своїми собаками, й женихаються, й курять, і дивляться на човни. І все те разом — куртки та кашкети чоловіків, барвисті убори жінок, і метушливі собаки, і човни, що пливуть річкою, і білі вітрила, і гарний краєвид навкруги і сонячні блискітки на воді — являє таку життєрадісну картину, яких мало можна побачити в околицях нашого старого, похмурого Лондона.
Темза дає нам нагоду гарно одягатись. Хоч там ми, чоловіки, маємо змогу виявляти свій смак щодо кольорів — і, якщо хочете знати мою думку, виходить вельми непогано. Я, наприклад, люблю, щоб у моєму вбранні неодмінно було щось червоне — червоне з чорним. Бачте, волосся у мене таке золотаво-каштанове, — як мені кажуть, досить приємного відтінку, — і темно-червоне дуже пасує до нього. І ще, я гадаю, дуже підходить сюди блакитна краватка, черевики жовтої шкіри й червоний шовковий шарф круг стану — адже шарф має вигляд куди кращий, ніж пояс.
Гарріс завжди вибирає собі різні відтінки й сполучення жовтого й оранжового кольорів, але, по-моєму, робить не дуже розумно. Для жовтого він занадто смаглявий. Жовте йому не личить, про це нема чого й говорити. Я переконую його вибрати як основний тон синій, а до нього щось біле або кремове, для контрасту. Та ба — що менше в людини смаку щодо вбрання, то впертіша вона буває. А шкода, бо він зі своїм смаком ніколи не матиме успіху, тоді як є все ж таки кольори, в яких він здавався б непоганим із себе — принаймні поки не скине капелюха.
Джордж для цієї подорожі купив деякі обновки, і вони мене просто-таки дратують. Куртка занадто б’є в очі. Я б не хотів, щоб Джордж бачив, що я так думаю, але іншого слова не знайдеш. Він ще в четвер увечері показав її нам. Ми його спитали, як він назве такий колір, і він відповів, що не знає. Він гадає, що цей колір взагалі не має назви. У крамниці йому сказали, що це східний взірець. Джордж надів куртку й спитав, як вона нам здається. Гарріс відповів, що повісити її над грядками навесні, відстрашувати птахів, мабуть, можна, але на саму думку, що її могла б надягти якась людина, крім хіба маргітського негра[7], його бере млість. Джордж образився, але Гарріс цілком слушно сказав: якщо він не хоче знати його думки, то нащо питати?
Нас із Гаррісом, власне, турбує одне: ми боїмося, що ця куртка привертатиме занадто велику увагу до нашого човна.
7
У Маргіті, курортному містечку на східному узбережжі Англії, естрадні співаки, загримовані під негрів, співали негритянські пісні.