Кіра обернулася, щоб звернутися до Лізабель наостанок, схопила її руку й стиснула її своїми обома, коли подавала чашку. Очі Лізабель були темно-сині; скло виблискувало між її руками. Кіра замовкла на мить.
Вона помітила, що маджо дивиться на них. Маджо, мабуть, думав, що вони живуть сумним життям на станції Гея. Він мав свій розкішний корабель, своє легке життя, свої дорогоцінні тканини, виготовлені з награбованих залишків біологічної слави Землі. Але в ньому не було і ніколи не могло бути того, що було у Кіри: її група і її справа.
Він кивнув на скло — кришталево прозоре, прикрашене срібними візерунками — і сказав: «Знаєте, вони дуже цінні».
Кіра відпустила руки Лізабель. Вона відійшла на крок і взяла останню склянку, свою. Вона піднесла її до Лізабель і сказала: «Я б краще тричі стояла в бойовій лінії, ніж народила одну дитину».
Це був тост Дитячої: ще один рядок поезії стародавньої Землі, визнання того, що те, що ви мали робити в Розпліднику, також було актом мужності. Якусь мить Лізабель мовчки спостерігала за обличчям Кіри. Нарешті вона посміхнулася, ледь смикнувши губами. — Дякую, — сказала вона.
— Тричі, — різко сказала Клео, піднімаючи склянку.
«Тричі», — повторила Віка, а потім усі сказали це, окрім Жанни, яка теж мала бути з ними. Навіть після призначення ваша група була вашою групою.
«Можливо, нам пощастить відвідати вас незабаром», — сказав охоронець, який поділився своєю флягою. Лізабель почервоніла й відвела погляд. Кіра посміхнулася. Вона повернула йому флягу й на мить замовкла, дивлячись на маджо.
«Дуже цінні, ви сказали?»
Воно закліпало великими сріблястими очима. «Це вірно. Також має певну сентиментальну цінність, якщо вам не байдуже».
«О, добре, в такому випадку», — сказала Кіра.
Вона допила останній ковток алкоголю, підняла маленьку сяючу склянку, щоб вона ловила світло, а її срібні візерунки посилали дивні відблиски на тіні по спіралі по підлозі.
Потім вона підкинула його в повітря, спіймала й знову кинула, розбивши об розфарбований корпус прогулянкового корабля. «Клео!»
Клео різко засміялася і кинула свій. Потім приєдналися інші, спочатку Віка, потім Арті, потім Дзен; дрібні блискучі удари один за одним, крихітні блискучі склянки летіли вперед, а осколки скла та срібла розліталися всюди. Дзен вигукнула щось, чого Кіра не вловила, коли вона кинула свій, і на мить її зазвичай спокійний вираз обличчя спалахнув. Тільки Лізабель залишилася тримати склянку. Кіра сказала: «Не соромся!»
Лізабель жбурнула останню склянку об підлогу, так сильно, що осколки теж розлетілись усюди сяючими бризками.
«Це те, що ми думаємо про вашу цінність», — сказала Кіра маджо.
Він нічого не сказав. Його блідий гребінь знову прилягав до черепа. Його це налякало.
ГЛАВА ТРЕТЯ
СІМ’Я
Протягом наступних трьох днів були призначені ще дві однокурсниці Кіри: спочатку Арті до Августи, а потім Віка по її бажанню в Сонтрекер. Арті отримала наказ одночасно з своїм призначенням: безпілотні літальні апарати маджо в системі Муса, яка з точки зору галактики була поруч. Кіра відчула недостойну заздрість, що стиснула її в грудях, коли спостерігала, як вона біжить до ангару Августи.
Віка гукнула Арті вслід, але та не озирнулася.
Того дня Кіра перевела Віку на сьомий рівень агоге, побачивши, як вона спотикається та робить дурниці на своєму звичному восьмому рівні. Вона ніколи не розуміла, чому хтось дозволяв сексуальним речам так відволікати їх. Її трохи хвилювало те, що Віка була така явно схильна до цього. Вона вже була така стрибуча й тріпотлива хтозна стільки часу. Їм усім було б соромно, якби про неї почали пліткувати.
Пізніше з’явилася новина, що Августа перемогла, але залишатиметься патрулювати в Мусі, поки вони не переконаються, що там все чисто — чотири-п’ять тижнів. Кіра відчула полегшення, коли Віка того ж вечора отримала призначення на Сонтрекер, тому що вона виглядала так, ніби збиралася плакати, щоб заснути. Без Лізабель у їхньому вузькому кадетському гуртожитку Кірі доводилося щось говорити людям, які плачуть, а їй не вистачало терпіння.
Залишилися три непризначених Горобці: Клео, Кіра і Зенобія. Їм дали Ойкос-чергування, приготування їжі та прибирання та реорганізацію комор. На третій день після того, як Августа отримала призначення, вони мали зміну в Текстилі — довгій тьмяній кімнаті, схованій позаду Ойкоса, на протилежному кінця від сходів до Дрилла. Вони замінили групу Старлінг, де було сім п’ятнадцятирічних дівчат — і сіли на розкладні металеві стільці серед перероблених пластикових полиць, набитих тканиною, старанно зашиваючи закривавлені діри на старій уніформі та накладаючи армовані латки на коліна та лікті. Кіра упізнала тканину, яку вони використовували, м’яку, але яку важко було розірвати, трохи пофарбовану в темно-синій колір. Вона була з гардеробу полоненого маджо. Кірі було цікаво, чи вони вже стратили його.