- І ось уяви собі, летить ця обшматована, обдерта людина у хмарах, і рука їй переламана, і життя її тримається якщо не на волоску, то тільки на отих парашутних смужках, дощ ллє, темрява, електричні розряди б'ють зовсім близько… І все ж та людина почувала себе щасливою, бо вона перемагала й цю темряву, і грозу, і всю силу стихій…
— Ну, а де ж приземлився той льотчик?
— Приземлився в якомусь міжгір'ї, в гірській ярузі… Першим знайшов його там чабан (у горах теж є чабани), питає: «Ти наш?» І дивиться на тебе, мов на прибульця з інших світів…
Затамувавши подих, слухає Тоня брата. Сидить, не шурухне, поклавши голову на підібгані коліна. А коли брат замовк, по якійсь хвилині запитала:
— Ну, а тепер… Він знову літає?
— В нас прислів'я: більше літаєш — більше живеш… Трохи відлежався, рука зрослася, і знову — в політ! Правда, він тепер тимчасово на інших літаках, на важких машинах утюжить небо…
І в його інтонації Тоня відчула щось схоже на смуток чи жаль за чимось.
— Скажи, Петрусю, льотчик оцей, що катапультувався… це був ти?
Брат засміявся, злегка штовхнув її в плече:
- Іди. Відбій. Спати пора.
— Знаю, знаю, то був ти! — вигукнула Тоня, підхопившись і віддаляючись до хати. — А після такої катапульти в космос послати можуть?
— Можуть, — заспокоїв він її весело.
І знову тиша, безгоміння степу, тільки стебельце сіна рівно бринить, торкнуте нічним вітерцем, заколисує. Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде… Влігся зручніше, в легеньку ковдру закутавсь — і тіло розтануло.
А по степу поволі рухається отара, і незвичайний цієї ночі бреде коло неї чабан. Об'їждчик зустрів би — не впізнав. Не в шапці сьогодні старий чабан, не в картузі затяганому, а в бравому льотчицькому кашкеті, що крила на ньому е. В руках ґирлиґа, на голові розкішний льотчицький кашкет при місяці поблискує… Догадався б об'їждчик: приїхав, значить, Горпищенків син у відпустку.
Спить син, спочиває на сіні, одежа його лежить у хаті, акуратно складена на стільці, і тільки кашкет оцей з крилами цілу ніч ходитиме по степу при отарі, і аж удосвіта, коли вже перші реактивні загуркочуть у небі, повернеться кашкет знову до хати й тихо ляже зверху на доладне складений льотчицький мундир.
Глава II. Азбука Морзе
Починаючи з досвітку і цілий ранок над радгоспом гуркочуть літаки.
Літаки володіють піднебессям, а низько над радгоспними землями білокрила армія чайок наступає на кузьку. З ранньої весни побачиш цих птахів у степу; трактор оре, а вони в'ються за ним білою заметіллю, йдуть попаски за плугами, визбирують із ріллі хробаків. Та найбільше роботи їм зараз, коли хліба стоять у наливі, коли ненажерна кузька пластмасове поблискує всюди на колосках, випиваючи з них молоде молочко.
З самого рання летять чайки в поля, у глиб суходолу, летять, мов на роботу, і трудяться, аж поки спека не вдарить. Працювали б і далі, якби було де напитись.
— А щоб їх згага не томила, розставили б ви їм там, у степу, коритця з водою, — порадив якось Горпищенко-чабан голові робіткому Лукії Назарівні Рясній. — Вони тоді вам цілий день трудитимуться… Без зарплати. І без трудоднів. Не те що ми, грошолюби.
В обов'язки Лукії Назарівни не входить брати шефство над пернатими, однак вона не залишилась глухою до чабанової думки. Вдома Лукія Назарівна поділилася цим із сином своїм, Віталієм.
— Тільки ж і коритця для водопою… Хто їх робитиме та з чого?
А син і підказав… Наступного дня старшокласники в години виробничого навчання уже готували біля майстерень водопійні коритця для чайок. Брали для цього старі, спрацьовані скати, розрізали їх навпіл по кругу, і з одного ската виходило по дві круглі, оригінальної форми посудини, а коли яка протікала, то її тут, на ходу, й вулканізували.
Самим же старшокласникам випало й везти грузовиком свої вироби на третій відділок, розставляти коритця на його землях, поміж хлібами.
Повен хлопців і дівчат грузовик мчить у вранішній степ. Від високих хлібів ще тінь прохолодна лягає на шлях, бо сонце тільки підіймається, воно ще червоне, не сліпуче, не розплавилось від власного жару, воно ще як квітка; і таке воно тобі гарне, як і цей степ та небо, вмите росою, все тобі сміється навкруги, особливо коли ти сидиш у кузові, де повно веселощів-жартів, де гаряче й тісно від твоїх друзів-однокласників, для яких ця експедиція в степ обернулась на найвеселішу прогулянку!