Горобець невпинно перестрибує з одного каменя бруківки на інший. Справжні геркулесові потуги, якщо придивитися пильніше. Їжа є скрізь — маю на увазі у стічній канаві. Вродлива американка запитує про туалет. Туалет! Дай-но я тобі покажу, оксамитоворила газеле! Туалет, кажеш? Par ici, Madame. N'oubliez pas que les places numérotées sont reserves aux mutilés de la guerre[26].
Борис потирає долоні — саме додає до угоди останні штрихи. У дворі валують собаки; вони виють, наче вовки. Нагорі місіс Мелвернес пересуває меблі. Цілісінький день вона не має за що взятись, і їй нудно; якщо вона знаходить десь пилинку, то вичищає весь будинок. На столі — гроно зеленого винограду і пляшка вина, десятиградусне vin de choix[27]. «Так, — каже Борис, — я можу полагодити умивальник. Проходьте сюди, прошу. Так, це — туалет. Нагорі, звісно ж, є ще один. Так, тисяча франків за місяць. Кажете, вам не подобається Утрілло? Ні, ось так. Треба лише замінити прокладку, ось і все…»
За хвилину вона піде. Цього разу Борис нас навіть не познайомив. Сучий син! Щойно трапляється багата пизда, він забуває мене з нею познайомити. Через кілька хвилин я знову зможу сісти за машинку і взятися до писання. Але чомусь сьогодні мені більше не хочеться цього робити. Моє натхнення кудись випаровується. За годину вона може повернутися і вихопити стільця прямісінько в мене з-під дупи. Як у біса людина може писати, не знаючи, де вона сидітиме через пів години? Якщо ця багата наволоч зніме помешкання, я не матиму навіть де переночувати. Коли потрапляєш у таку халепу, важко вирішити, що гірше: не мати де спати чи не мати де працювати. Поспати можна майже будь-де, а от без місця для роботи не обійтися. Навіть якщо те, що ти робиш, зовсім не шедевр. Навіть поганий роман вимагає стільця, на який можна сісти, і трохи усамітнення. Ці багаті пизди ніколи про таке не задумуються. Щойно їм запрагнеться опуститись на свої м’які дупи, на них завжди чекає стілець…
Учора ми полишили Сильвестра та його Бога перед каміном. Сильвестр — у піжамі, Молдорф — із сигарою в роті. Сильвестр чистить апельсин. Він кладе шкірки на покривало на дивані. Молдорф підсувається до нього ближче. Просить дозволу ще раз прочитати оту блискучу пародію — «Райську браму». Ми з Борисом збираємося йти. У нас занадто веселий настрій для цієї атмосфери лікарняної палати. До нас приєднується Таня. Вона весела, бо от-от вибереться звідси. Борису весело через те, що Бог у Молдорфі помер. Мені весело, адже ми збираємося знову втнути якусь дурницю.
Голос Молдорфа тремтить: «Можна я залишуся в тебе, Сильвестре, поки ти не підеш спати?» Він провів тут останні шість днів, купуючи ліки, виконуючи різноманітні доручення Тані, втішаючи їх обох, заспокоюючи, охороняючи брами від таких лихих незваних гостей, як Борис і його друзі-пройдисвіти. Він схожий на дикуна, який виявив, що вночі його ідола сплюндрували. Тож він сидить у ногах свого ідола з плодом хлібного дерева та смальцем, бурмочучи нерозбірливі молитви. Його голос сповнений улесливості. Його кінцівки вже паралізовано.
До Тані він звертається так, немов вона — жриця, що порушила свої обітниці. «Ти мусиш поводитися гідно. Сильвестр — твій Бог». І поки Сильвестр страждає нагорі (у нього легкий хрип у грудях), жрець і жриця поглинають їжу. «Ти себе забруднюєш», — каже він, і підлива скрапує з його губ. Він уміє їсти і страждати водночас. Позбувшись небезпеки, він простягає свою жирну маленьку лапу й пестить волосся Тані. «Я починаю у тебе закохуватися. Ти нагадуєш мені мою Фанні».
В усьому іншому цей день для Молдорфа видався вдалим. З Америки надійшов лист. Моє отримує найвищі оцінки з усіх предметів. Мюррей вчиться їздити на велосипеді. Грамофон відремонтували. З виразу його обличчя можна здогадатися, що в листі йшлося не лише про табелі та велосипеди. Щодо цього можна не сумніватися, оскільки після обіду він накупив своїй Фанні прикрас на 325 франків. А на додачу ще й написав їй листа на двадцять сторінок. Garçon[28] приносив йому аркуш за аркушем, наповнював його ручку чорнилом, подавав каву й сигари, обмахував його віялом, коли той трохи пітнів, прибирав зі стола крихти, підпалював сигару, якщо та гасла, купував для нього марки, витанцьовував довкола, виконував піруети, казав «салям»… ледь, курва, хребта не зламав. Чайові були добрячі. Більші й товстіші за сигару «Корона Корона». Мабуть, Молдорф навіть занотував це у своєму щоденнику. Це все заради Фанні. Браслет і сережки були варті кожного су, яке він за них заплатив. Ліпше вже витратити їх на Фанні, ніж на таких хвойдочок, як Жермен чи Одетт. Саме так він і сказав Тані. Показав їй свою валізу. Вона забита подарунками для Фанні, а також для Моє і Мюррея.
26
Прошу сюди, мадам. Не забувайте, що пронумеровані місця призначені для інвалідів війни