Найпривабливіша єврейка з-поміж них — Таня, і заради неї я теж став би євреєм. Чому ні? Я вже розмовляю, як єврей. І я такий самий бридкий. До того ж хто ненавидить євреїв більше за самих євреїв?
Сутеніє. Синь кольору індиго, скляна вода, дерева виблискують і розчиняються. Колії провалюються в канал за станцією Жорес. Довга гусінь із лакованими боками пірнає вниз, мов вагончик на американських гірках. Це не Париж. І не Коні-Айленд. Це сутінкова мішанина усіх міст Європи та Центральної Америки. Піді мною двори залізничних депо, чорні колії, схожі на павутину, — їхнє розташування не впорядковане рукою інженера, а є наслідком катаклізму, як і ті вузькі тріщини в полярній кризі, які камера схоплює лише у відтінках чорного.
Їжа — одна з тих речей, які я обожнюю. Але на цій прекрасній віллі Борґезе переважно не буває й натяку на їжу. Часом це надзвичайно дратує. Іноді я прошу Бориса замовити на сніданок хліба, однак він завжди забуває. Схоже, він снідає десь у місті. А коли повертається, то колупається в зубах, і з його цапиної борідки звисає шматочок яйця. Він харчується в ресторані з поваги до мене. Каже, що йому боляче бачити, як я дивлюся на нього, коли він їсть свій ситний обід.
Ван Норден мені подобається, але я не поділяю його думку про нього самого. Наприклад, я не вважаю його філософом чи мислителем. Він просто схиблений на пиздах та й по всьому. І йому ніколи не стати письменником. Як не стати письменником і Сильвестру, хоч його ім’я й сяє червоними ліхтарями, які палахкотять, мов 50 000 свічок. Наразі єдині письменники серед мого оточення, яких я хоч трохи поважаю, це Карл і Борис. Вони одержимі.
Вони світяться зсередини білим сяйвом. Вони божевільні й абсолютно глухі. Справжні страждальці.
Натомість Молдорф, який також по-своєму страждає, не божевільний. Молдорф захмелілий від слів. У нього немає ані вен, ані судин, немає ні серця, ні нирок. Він — саквояж із купою відділень, а в цих відділеннях — ярлики, виведені білим, коричневим, червоним, синім чорнилом, цинобровим, шафрановим, рожево-бузковим, вохровим, абрикосовим кольором, бірюзою, оніксом, кольором анжуйського вина, оселедця, фарбою «Корона», яр-мідянкою, ґорґонзолою…
Я переніс друкарську машинку до сусідньої кімнати, де можу бачити себе у дзеркалі, коли пишу.
Таня схожа на Ірен. Вона очікує на довгі листи. Але є й інша Таня, Таня, яка, мов величезне суцвіття, розпорошує скрізь свій пилок — або, скажімо, як уривок із Толстого, сцена в хліві, у якій відкопують викидня. Таня — це ще й лихоманка — les votes urinaires[2], кафе «Де-ля-Ліберте», площа Воґезів, яскраві краватки на бульварі Монпарнас, темні вбиральні, сухий портвейн, цигарки «Абдулла», адажіо сонати «Патетична», гучномовці, теревені, груди кольору паленої охри, масивні підв’язки, питання «котра година?», фаршировані каштанами золоті фазани, тафтові пальчики, імлисті сутінки, що перетворюються на гостролист, акромегалія, рак і марення, теплі покривала, покерні фішки, просякнуті кров’ю килими та м’які стегна. Таня каже так, щоб почули всі: «Я його кохаю!» І доки Борис обпалює собі горлянку віскі, вона говорить: «Сідай тут! О, Борисе… Росія… що мені робити? Це просто розриває мене на шматки!»
Вночі, коли я дивлюся на Борисову цапину борідку, що лежить на подушці, мене охоплює істерика. О, Таню, де ж зараз твоя тепла пизда, ці товсті, масивні підв’язки, ці м’які опуклі стегна? У моєму члені стирчить кістка завдовжки шість дюймів. Я розгладжу кожну складку твоєї пизди, Таню, що набрякла від сімені. Я відправлю тебе додому до твого Сильвестра з болем у животі й вивернутою назовні маткою. Твій Сильвестр! Так, він знає, як розвести вогонь, проте я знаю, як розпалити пизду. Я пронизаю твоє нутро гарячими блискавками, Таню, я розпечу твої яєчники до жару. Твій Сильвестр уже трохи ревнує? Він щось відчуває, чи не так? Він відчуває сліди мого величезного члена. Я дещо розширив береги і розгладив складки. Після мене ти можеш приймати хоч жеребців, биків, баранів, селезнів, сенбернарів. Ти можеш запихати собі в зад жаб, кажанів, ящірок. Можеш висирати арпеджіо, якщо на те твоя ласка, або натягувати струни цитри на свій пупок. Я їбу тебе, Таню, так, щоб ти лишилася виїбаною назавжди. А якщо боїшся, щоб тебе їбали публічно, я виїбу тебе приватно. Я вирву кілька волосинок з твоєї пизди і приклею їх Борису на підборіддя. Я вгризатимуся у твій клітор і випльовуватиму двофранкові монети…