Кепі по-своєму цікавий тим, що не має інших амбіцій, окрім як щоночі потрахатися. Кожне пені, яке він заробляє, а заробляє він їх збіса мало, Кепі протринькує у дансингах. У Бомбеї в нього дружина й восьмеро дітей, однак це аж ніяк не заважає йому пропонувати одружитися будь-якій юній femme de chambre[65], достатньо дурній і довірливій, щоб йому віддатися. Він знімає невеличку кімнатку на Рю-Кондорсе, яка обходиться йому в шістдесят франків на місяць. Він сам поклеїв там шпалери. І дуже нею пишається. Він використовує в авторучці фіолетове чорнило, оскільки його вистачає на довше. Він сам чистить собі взуття, прасує брюки, пере одяг. За маленьку сигарку, манільську сигару, коли ваша ласка, він влаштує вам прогулянку по всьому Парижу. Якщо ви зупинитесь поглянути на сорочку або запонку для комірця, його очі одразу спалахнуть. «Не купуйте це тут, — скаже він. — Вони забагато просять. Я покажу вам дешевше місце». І перш ніж ви встигнете все обдумати, він відведе вас подалі й покаже іншу вітрину, де виставлені такі самі краватки, сорочки й запонки — можливо, це навіть буде вітрина тієї самої крамниці! Проте ви цього не знатимете. Щойно Кепі чує, що ви бажаєте щось купити, його душа пожвавлюється. Він поставить вам стільки запитань і водитиме стількома місцями, що ви врешті-решт відчуєте спрагу й запропонуєте чогось випити, і тоді ви раптом зрозумієте, що якимось дивом знову стоїте у tabac — можливо, у тій самій tabac! — а Кепі вкотре улесливо промовляє: «Коли ваша ласка, купіть мені маленьку сигарку». Неважливо, що саме ви хочете зробити, навіть якщо просто пройтися вулицею, — Кепі знайде спосіб для вас зекономити. Він покаже вам найкоротший шлях, найдешевше місце, найбільшу порцію, адже що б ви не робили, ви обов’язково проходитимете повз tabac, і навіть якщо довкола вирує революція, хтось проводить локаут чи оголошено карантин, Кепі просто мусить опинитися в «Мулен Руж», «Олімпії» або «Анж Руж», коли заграє музика.
Днями він приніс мені почитати книжку. Там ішлося про відомий суд між священником та редактором однієї індійської газети. Схоже, редактор публічно звинуватив священника в розпусті; проте на цьому він не спинився й звинуватив останнього в тому, що той підчепив хворобу. Кепі каже, що це був знаменитий французький сифіліс, однак Нанантаті доводить, що чоловік захворів на японський трипер. Нанантаті все подає трохи перебільшено. У будь-якому разі Нанантаті бадьоро каже до мене: «Будь ласка, Ендрі, розкажи мені, що там написано. Я не можу читати, це шкодить моїй руці». А тоді, немов підбадьорюючи мене, додає: «Це хороша книжка про трах, Ендрі. Кепі приніс її саме для тебе. А в нього на думці самі дівки. Він стількох їбе — геть як Крішна. Ми в такі речі не віримо, Ендрі…»
Пізніше він відводить мене на горище, завалене бляшанками й усіляким індійським лайном, загорнутим у мішковину та папір для феєрверків. «Ось куди я приводжу дівок», — каже він. А тоді доволі тужливо додає: «З мене не дуже добрий йобар, Ендрі. Я більше з ними не трахаюся. Я обіймаю їх і говорю їм ласкаві слова. Тепер мені подобається лише говорити». Далі слухати немає потреби: я знаю, що він розводитиметься про свою руку. Я вже бачу, як він лежить там із тим своїм зламаним суглобом, що звисає з ліжка. Однак на мій подив він додає: «Їбатися я не здатен, Ендрі. Та й ніколи не був хорошим їбакою. От мій брат — той хороший! Тричі на добу, і так щодня! І Кепі хороший — геть як Крішна».
Тепер його думки зациклилися на «траханні». Внизу, у маленькій кімнатці, у якій він стає на коліна перед відкритим сервантом, Нанантаті розповідає мені, як він жив, коли був багатим і коли тут разом із ним мешкали його дружина й діти. На вихідні він відвозив дружину в Будинок націй і винаймав на ніч кімнату. Кожна кімната була обставлена в різному стилі. Його дружині це дуже подобалося. «Чудове місце для трахання, Ендрі. Я знаю там усі кімнати…»