— Дякуємо, мамо! — лепетали радісно малята.
— І нарешті, Вероніко, останнє. Щира порада від мене — тобі. Бо не чужі ми тепер, чи не так? Ти мусиш добре переосмислити власне життя. Неспроста це все відбувається з тобою. Є причини, і є наслідки. Ми зараз згадаємо останні двадцять прожитих тобою років, щоб зрозуміти, для чого і для кого ти жила. Адже те, що ти щойно вчинила, — це наслідки. Візьми мене за руку.
Оксана простягнула праву руку долонею вгору, і Вероніка трішки боязко в неї вклала свою. Рука Полудниці крижана, і той холод голочками штрикає в самісіньке серце.
8
Ця ніч для Вероніки стала одкровенням. Вона через ворота сну наче подивилася на зворотний бік свого існування. Не називала це містикою. Мабуть, її підсвідомість давно вже просилася назовні та не могла інакше достукатися до неї. І те, що вона їй показала, до відчаю налякало жінку. Як вона жила всі ці роки? Для чого вона жила? Господи, вона перетворила останні двадцять літ свого життя на невиправдане чекання милостині Божої. Та сама Леся не раз уже натякала їй на це. Торочила, що не варто зациклюватися тільки на чомусь одному. Чоловік, діти, батьки — це добре і прекрасно. Це тил, це твоя фортеця, до якої ти повертаєшся, щоб набратися сили, відчути свою важливість… Але, але, але… Роззирнися, дівко! Довкола вирує життя, справжнє, реальне, цікаве, неповторне. Висунь нарешті носа зі своєї фортеці. За вікном світ набагато цікавіший. Існує життя без лікарень, нескінченних аналізів, УЗД. Життя, у якому є місце не тільки материнству (всі діти рано чи пізно виростають, створюють власні сім’ї та, зрештою, не завжди батьки їм у їхньому світі аж так потрібні). Так, вона старалася світ наповнювати ще чимсь, крім очікування дитини, але це видавалося штучним і неприродним.
Почувалася нікчемою. Навіть мама Ростика, яка мешкала в маленькому містечку на Київщині, по суті, сама-самісінька, без сина, бо той далеко, без онуків і без найменшого шансу їх мати, була набагато щасливіша від неї. Бо вміла любити й цінувати те найменше, що давалося, і воно наповнювало її життя глибоким сенсом. Вона самотужки створила для себе власний чудовий світ, де знайшлося місце і для сина з невісткою. Однак дев’яносто відсотків того світу становили школа, у якій та пропрацювала все життя, вдячні учні, крихітна грядка під вікном старої квартири, зграйка дворових котів, котрими опікувалася, та подруг з плітками й непростими долями.
А ще у Вероніки був приклад її мами, яка завжди жила тільки сім’єю, тобто чоловіком і донькою, їхніми проблемами, болями, труднощами. Вероніка розуміла, що вона нещасніша за матусю. Ба навіть не так. У мами є чоловік і донька. Їхні проблеми і є сенсом її існування. Плюс менша рідна сестричка Мілена, котра, по суті, сама є ходячою проблемою, і мама Вероніки не просто старша сестра — вона громовідвід, реабілітолог, психолог і «жилетка для поплакати», яку тіточка використовує все своє життя. А кого має Вероніка? Точніше, що такого особливого має вона, Вероніка, що перетворювало б її життя зі стерильної золотої клітки на нормальне, людське — з котиками, грядками, пересічними проблемами? Батьки завжди оберігали свою крихітку від усіх на світі стресів, їй легко давалося все: навчання, хобі. Навіть із друзями їй поталанило. Боженька подарував Вероніці і красу, і розум, лише пожалів мудрості й упертості. Так-так, саме впертості. Бо за неї завжди все хтось вирішував. Тато знав, як краще буде для єдиної донечки, мама знала, як ліпше для милого дитяти, чоловік просто був переконаний, що вона ідеальна як дружина і як коханка. Вона відповідала всім вимогам рідних. Тільки з одним пунктом відмінниця Вероніка не впоралася: стати мамою. І вже понад двадцять років вона тільки те й робить, що старається той пункт подужати, забуваючи про найважливіше — просто жити. Вона так на цьому зациклилася, що раптом упіймала себе на тому, що геть не знає, чим, крім неї, живуть її батьки. Вони ж мусять мати звичайні, буденні проблеми, як у всіх людей. Звісно, проблеми є, але тато з мамою воліють бідненьку донечку ними не навантажувати, бо вона вкотре вагітна чи от-от завагітніє і їй хвилюватися не можна.