А якими були двадцять останніх років її життя? Навіть не знадобився фотоальбом — Полудниця провела її дорогою марень. Наче розсипала пазли, і тепер жінці потрібно всі фрагменти скласти докупи, щоб відтворити справжню картину.
І серед пазлів трапився один, на якому Вероніка впізнала себе, ще студентку, в колі найліпших подруг — Орисі, Лесі та Ксені.
Отже, вона не просто так прийшла до колежанки. Це точка відліку. І її макіяж, нове вбрання та ефектна зачіска — це тільки декорації, прагнення відтворити початок навіть зовні. Тим паче Ростика батько терміново відіслав у Прагу розрулювати якусь ділову дилему, тож побути з подругою — це краще, аніж ночувати самій у порожній квартирі. І тато, і чоловік не проти. Мама для годиться побурчала, нагадавши Вероніці про пережите, але теж не заперечувала.
Вероніка старанно добирає слова. Говорить неквапливо, але впевнено. Леся уважно слухає, нервово термосить паперову серветку, інколи зупиняє Вероніку, перепитує, киває і слухає далі. Вероніка розповіла колежанці все. Починаючи від дивних снів з Полудницею, що почали до неї приходити, коли вона повернулася з альпійської клініки додому, і аж до страшної аварії із загиблими малими дівчатками. Не забула розказати і про угоду з Оксаною Полудницею, про те, як нервувалася, коли її укладала, припускаючи, що за порятунок душ власних дітей доведеться когось убивати, і про те, що Оксана вимагала мізер: запросити її в людський світ, дозволити в нього увійти лише на одну годинку в полудень, і то раз на тиждень, у четвер, і не назавжди. Час угоди — рівно два місяці, тому що острівець посеред мертвої річки в безчассі не може пустувати. Одинадцять діток пішло, і одинадцять має прийти. Закон рівноваги, трясця. І четвергова, випадкова чи не випадкова, аварія та смерть малих дітей на дорозі в полудневий час — це просто збіг чи, може, і справді примарна Оксана Полудниця, наче правдивий жнець, збирає страшний урожай. Коли Вероніка переповідала Лесі про смерть малючок, про відірвані голови, подруга зблідла, зціпила губи, затулила долонями рота, щоб не закричати.
А потім Вероніка почула від Лесі слова, по які прийшла. Подруга, як уміла і як могла, переконувала жінку, що насправді Вероніка ні в чому не винувата, що це божевільний збіг обставин. Тому що сни — це всього лише сни. Людське бажання перекласти на бодай чиїсь плечі свої болі та гризоти. Бо ж страшно подумати, скільки щодня народу гине в аваріях. Якщо Вероніка не вірить Лесі, то нехай подивиться статистику. А в полуденний час народу гине в рази більше, особливо влітку, особливо в спеку. Тому Вероніці слід нарешті почати жити далі й не перейматися бідами цього світу, бо її серця на всіх не вистачить. Біди трапляються, і від них ніхто не застрахований. Діти помирають не тільки у Вероніки. Це добре, що вона нарешті й на себе увагу звернула, і ремонт хай у квартирі робить, а після… А після може й про роботу подумати чи про якесь цікаве хобі. І то не задля грошей, а задля переміни обстановки. Не все ж життя в хаті сидіти й Ростика бавити. Хай і він інколи дружину почекає, ба навіть поревнує.
— Ти надто глибоко занурилася в себе, Веронічко. Ну-бо, випірни, адже пропадеш там. Це ще не параноя, але щось дуже на неї схоже. Ти не мусиш бути дуже правильною, зациклюватися на бідах світу. Живи на повну, подруго, інколи помиляйся, стрибай у гречку, купи машину, навчися кермувати, сходи в гори, нароби дурниць.
Леська могла б стати чудовим психологом! Дівчата проговорили аж до третьої ночі. Теревенили про всяку-всячину, а коли вмовкли, то, мабуть, кожна подумала про своє. За вікном у світлі ліхтаря раз по раз миготіли якісь тіні, падаючи темними стрілами на стіни кімнати.
— Тебе ці тіні не бентежать? Може, зашторити вікна? — запитала Леся.
— Я люблю дивитися з теплого ліжка на темне небо, але оті тіні... Вони й справді мене трохи нервують, — якось невпевнено відповіла Вероніка.
— То кажани, не бійся, Веронічко, то тільки кажани. Тут поблизу покинутий ангар, от вони й розплодилися. Літають, шукають здобичі. Вони безпечні. Лишень кажани.
— Кажани? — повторила Вероніка. — Сподіваюся, не ті, котрі снилися мені перед кожним викиднем.