— Хвилюються, наче про неповнолітню, яка готова вскочити в халепу та наробити дурниць. Вони ж знають, де я.
— А таки готова, — підтакнула Леся. — Тю, та давно пора, Веронічко. З твоїм потенціалом не те що пригод шукати — зорі з небес діставати. Слухай, я оце з моря повернуся, то, може, у якийсь нічний клуб сходимо? Що ти так перелякано дивишся? Та на концерт сходимо. Знаєш, які тепер круті гурти в нічних клубах виступають? Тут тобі і концерт, і танці-шманці, і розважальна програма. Можемо твого занудно-правильного Ростика із собою взяти. Ти заміжня дама, а я твоя красива незаміжня подруга.
Вероніка аж засміялася, уявляючи собі цю картину. Леся аж образилася, бо вона говорила серйозно. Довелося пообіцяти подрузі і нічний клуб, і квитки на концерт того гурту, який вона захоче. Зрештою, ідея була таки непогана. За кілька годин Леся їде за дітьми в село, післязавтра летить з ними на два тижні до Туреччини, а тоді залишається ще тиждень відпустки. То хто сказав, що проводити її треба на кухні в домашніх капцях, закриваючи на зиму огірки-помідори-кабачки? Тю… З тим можна марудитися й вечорами після роботи. А от нічний клуб, кіно чи театр — саме те, що треба кобіті15, якій трішки за сорок і в якої життя насправді тільки починається, бо вона має те, чого бракує двадцятилітнім.
— Целюліт та мімічні зморшки, — зіронізувала Вероніка.
— Досвід, дуриндо, — стукнула Леся Вероніку пальцем по лобі. — Хоча… Твій черепахо-лінивецький спосіб життя досвіду тобі так і не подарував. Тож тримайся поряд, подруго, і ми разом підкоримо світ.
Уже коли виходила з Лесиної квартири, Вероніка кинула погляд у дзеркало шафи-купе, що стояла в передпокої. З нього на неї дивилася втомлена жінка, замучена похміллям.
— Добре, Лесюню, що підкорювати світ ми будемо не сьогодні. Бо два підкорення поспіль я не переживу.
Леся розреготалася. Дівчата обнялися й попрощалися, обіцяючи одна одній писати на вайбер щодня, а якщо в Лесі буде нагода, то й телефонувати. А ще Вероніка урочисто пообіцяла подрузі записатися на водійські курси (виявляється, вона вчора навіть клялася, що кров з носа навчиться водити машину і навіть розписку написала).
— Сподіваюся, я її підписала не кров’ю? — перепитала про всяк випадок Вероніка.
— Та ні, але ідея непогана і наступного разу я нею скористаюся, — знову розсміялася Леся й додала: — А ще ти грозилася почати у квартирі ремонт і не забивати собі голову різним дурницями на кшталт неіснуючої реальності зі снів, не перейматися випадковими аваріями, які стаються у світі щохвилинно, і жити далі на повну.
— Ага, так і зроблю, — удавано серйозно відповіла Вероніка. — Тільки душ удома прийму і почну.
Дорогою додому Вероніка поговорила з Ангеліною Павлівною, котра їй телефонувала, щоб перепросити, що у вівторок не зможе її прийняти, бо на місяць їде в несподіване закордонне відрядження. Але якщо є потреба в терміновій консультації і якщо Вероніка не проти, вона готова передати її іншому лікарю. Вероніка була проти. Але для годиться — вона ж вихована пані! — подякувала докторці за дзвінок і турботу, побажала вдалої мандрівки та пообіцяла обов’язково зв’язатися з тим лікарем, якого пропонує пані психотерапевтка. Відразу ж після розмови з Ангеліною Павлівною Вероніці зателефонував тато, допитував, як вона почувається та чи нічого їй не болить. Вероніка пообіцяла телефонувати йому, щойно відчує мінімальний дискомфорт. Тато побідкався, що змушений був Ростика відправити у Прагу, і просив її таки заночувати в них. Вероніка пообіцяла подумати. Урешті зателефонував Ростик, запитав про самопочуття, про настрій, сказав, що кохає і обіцяє привезти з Праги несподіваний подарунок.
Але подарунок на Вероніку вже чекав. Під під’їздом.
Ефектно вбрану в дорогий рожевий костюм красиву блондиночку, яка нервово курила сигарету, струшуючи попіл собі під ноги, Вероніка помітила здаля. Чорний шкіряний клатч і пудрові лаковані босоніжки на шпильках додавали образу елегантності. Вероніка навіть замилувалася юним створінням. Біле довге, аж до пояса, волосся, блакитні очі, рожеві повні губи, тонкий носик. З вигляду дівчині було років двадцять п’ять, не більше. Може, навіть менше, тому що шар косметики робив обличчя старшим. Можливо, то було зроблено навмисно, щоб у такий спосіб додати солідності.