— Мамо, то ця Лєна в Ростика не перша? — Нажахана почутим Вероніка так і сиділа в кріслі, не маючи сили підвестися. — Він не брехав у відео, так? Як же так, мамо? За що? Я думала він… він… такий… особливий…
Вероніка плакала, сльози текли обличчям, заливали світ її кохання, ще вчора майже бездоганний. А виявилося… Як їй нещодавно здалося? Картонний, пластиліновий, несправжній… Усе несправжнє… Навіть дітьми, мов щитом, вона не прикриється. Нікчема, яка нікому не потрібна. Що там молола Леська про крила? Їй щойно ті крила обрізали, точніше, відібрали, позаяк були вони бутафорські.
— Мамо, чому ти мовчиш? — уже кричала, не стримуючись, Вероніка. — Лєна не перша в нього, так? Скільки їх було, скажи? Ну? Не мовчи, мамо!
— Не кричи. Я що їх, рахувала? — гаркнула Урсула. Підійшла до бару, дістала пляшку коньяку, налила дві чарки, простягнула одну Вероніці: — Випий. Не поможе, але принаймні поставить ногами на землю.
Вероніка мовчки випила й витріщилася очікувально на матір.
Урсула закусила коньяк цукеркою, неквапливо скрутила фантик, викинула у смітник і врешті заговорила:
— Оця біла кішка у твого Рості й справді не перша. Я не знаю, скільки їх у нього було. Та про одну ми якось випадково довідалися. Для твого батька то був справжній шок. Через це він і в лікарню потрапив, пригадуєш? А яку операцію переніс! Ледве оклигав. Спровоковано це було отим самим стресом. Ти після чергового викидня вся в депресії ходиш, а твій тато по повній за походеньки твого коханого вигрібає. Отоді-то Януш твого злидня із заповіту й викинув. А до того самого дня він же його щиро сином вважав. Усе мені торочив, що Ростик унікальний, що таких вірних чоловіків не буває. Навіть просив у мене пробачення за те, що не зумів таким стати. А коли правда виплила наверх, то у твого тата мало дах не поїхав. Я думала, він Ростислава десь у лісі під якоюсь карпатською сосною закопає. Та Януш йому простив. Через тебе і простив. Усіх подробиць я не знаю, твій тато не з балакучих, воліє в собі важкі тягарі носити, не перекладати на плечі тих, кого любить. Це неправильно, знаю, але його не переробиш. Уже який є. Звісно, я йому все розповім, і відтак ти дістанеш право почути від нього правду про ту давню історію, якщо тільки захочеш. Зрештою, почуєш те, що готовий тобі тато розповісти, бо всю правду знає тільки він. Ну ще, мабуть, Ростик. Тільки він навряд чи тобі щось путнє розкаже. Буде скиглити і плакатися, брехати, виправдовуватися і врешті зробить тебе винуватою. Звісно, у тебе ж безперервні депресії, і він так собі на стороні розрадоньки шукав. О, зрадники — великі маніпулятори. У них часто жертва стає винуватою в злочині, бо то вона насправді підштовхнула бідолашного до халепи. Не ведися на таке, доню. Ростик твій теж вправний маніпулятор. Пам’ятай: він зрадник і тому маніпулятор у квадраті. То що ми робимо? Поки батько не розбереться з нашим Ростею та його Лєною, поживеш у нас і подумаєш, чи потрібен тобі зрадливий чемодан без ручки?