Повернулася додому восени. Діагноз: здорова. Коханий поводився з нею, мов з крихкою коштовністю, не знав де й поставити, покласти, не міг намилуватися. Жодного слова докору, жодного натяку на дивну поведінку, коли вона, перебуваючи в клініці, нікого з рідних навіть близько до себе не підпускала. Так, час — найкращий лікар: нехай не зцілив, але дозволив їй жити далі й дихати.
— Ти найважливіше, що в мене є. Чічко1-Веронічко, солодка моя, кохана дівчинко, не роби так більше. Бо й мені без тебе не жити, — просто сказав Ростик, благально зазираючи в очі.
У серці пташиними крилятами затріпотіла надія. Може, Бог уберіг її для нього? Може, то і є її найсправжнісіньке призначення? Того дня вони кохалися, як ніколи досі: нестримно, жагуче, наповнюючи одне одного, спустошуючи одне одного. То було як уперше, і то було як востаннє. І того вечора вона заснула без заспокійливих крапель, уперше за останніх пів року. І їй навіть наснився сон. Краще б вона випила краплі.
Вероніка стояла на березі ріки, широкої та стрімкої. Вода в ній така чиста, що можна розгледіти кожен камінчик, що лежить на дні. Туман поверх води котиться рваним клоччям. Підвела очі. Небо затягнуте хмарами, сіре та сумне, відчуття — неначе от-от проллється дощ. Але дощ не падав. Тут усе чогось очікувало. Відчувала це. Ані вітерцю, ані шелестіння очерету, ані плюскоту води.
Роззирнулася. Дивний кам’янистий краєвид, який губиться за сірою завісою туману. Перевела погляд на річку. Туман ховав від неї протилежний берег. Та раптом німу тишу розірвало дитяче схлипування. Чи то від цього звуку, чи такий збіг, але туман враз розступився — і перед нею розгорнулася дивна картина. Посеред широкої ріки, протилежний берег якої все ще губився в тумані, лежав невеличкий острів. Аж зойкнула від несподіванки, щойно зрозуміла, що ж постало перед очима. На цьому клаптику суші, оточеному водою, були діти.
— Мамо, матусю! — заголосили дітлахи, побачивши її. — Ми хочемо додому! Забери нас звідси, мамусю!
У серце наче хто встромив скалку. Схопилася за горло: там застряг крик. Вдивлялася пильно в дитячі постаті й навіть не запитувала здорового глузду, чи таке може бути, чи таке з нормальними людьми трапляється, чи тільки з душевно неврівноваженими, адже була переконана: то її ненароджені діти. Вони були різного віку. Порахувала. Дванадцять. Отже, двійко дітей не її. Але материнське серце обдурити неможливо. Десять із них були такого віку, якими були б її, якби народилися. Найстарша на руках тримала маля в сповитку. Вероніка схлипнула. То її перша ненароджена донечка, і вона тримає її синочка, десятого. Донька сумно дивиться на неї та щось нерозбірливо шепоче. Поряд хлопчисько майже дониного віку, але Вероніка точно знає: то не її син. Він сумно дивиться на жінку й мовчить. Решта малят тягнуть до неї рученята, одні схлипують, інші плачуть, треті благають про допомогу. Тим часом сірий туман, наче жартома, то затуляє собою дітей, то знову відступає від острова.
Вона хоче підступитися ближче. Вона перейде, перепливе, визволить їх із пастки. Обніме, приголубить, обцілує, вибере своїми губами з їх ніжних личок кожну сльозинку. Кинулася вперед і… обімліла, бо не змогла відірвати ніг від землі, наче вросла в ґрунт.
Раптом щось торкається її плеча. Вероніка різко озирається.
— Здорова будь, Веронічко! Знайшла-таки сюди дорогу. А навіщо ти її шукала? І навіщо було собі смерті шукати? Хто про твоїх діток подбає, коли тебе не стане? Ти їхня мама, і тільки ти можеш їх урятувати. Можливо, не тільки їх.
1 Чічка (діал.) — квітка.
3
Вероніку Вишневецьку називали нащадком славного роду Дмитра Байди-Вишневецького та змалечку привчали до ідеальності. Тому що вона — майбутнє славного роду, спадкоємиця статків та пам’яті. І все найкраще в неї, як і годиться, з пелюшок. Няні, школа, гуртки. Бальні танці й купа кубків; золота медаль і всі на світі виграні предметні олімпіади, крім фізики та хімії — двічі третє місце; дорослий другий розряд із шахів, бо, як казала мама, «треба мати добре тренований мозок», і її особистий тренер Баланчук Василь Михайлович, до всього добрий друг родини, із цим погоджувався. А ще вільне володіння трьома іноземними мовами, нескінченні репетитори, додаткові заняття зі всього на світі й мінімум часу в дитинстві на безглузді забавлянки в доньки-матері, піжмурки, лови вітру й таке інше, цілковита заборона на підліткові ходіння на дискотеки, куріння-нюхання різного нездорового непотребу. Як не дивно, але Вероніка не противилася. Вона була доброю донькою своїх батьків — Януша та Урсули.