— Стоп, — спинила Вероніка чоловіка. — Це було в лютому двотисячного, напередодні свята закоханих?
— Точно, еге ж. Ми якраз винаймали манюньку квартірку в найтанчому36 районі Рима. А чому ви питаєте, пані Вероніко?
— Тому що Ростик вам брехав. До речі, як виходить, мені він теж не казав усієї правди. Адже в Італії був не у відрядженні. Ця поїздка в Рим була подарунком мені на день усіх закоханих. Колізей, собор Святого Петра, Капітолій, фонтан Треві, замок Святого Ангела — то все ми мали побачити... І раптом я захворіла — чи то добряче отруїлася, чи вірус підхопила. Тепер я щодо цього сумніваюся: чи, бува, коханий мені до вина чогось не підлив? Бо йому нічого, а я труп. Цілий день провалялася в ліжку в готелі. Висока температура і постійно на сон хилить. Ледве його вмовила не сидіти зі мною, не пильнувати мій сон, а таки побачити Рим і за себе, і за мене.
— Ваші сумніви не безпідставні, Вероніко, — невесело додав Іван, затуляючи очі долонями. — І зараз ви дізнаєтеся чому. Думаючи про Ростика, я тішився як мала дитина. Найліпший мій друг, з яким найкращу частину життя, студентську тобто, прожито і пережито, от-от буде тут. Ксеня не поділяла моєї радості. Навіть пропонувала залишити нас, а самій кудись там сходити — чи в кіно, чи в гості до спільних знайомих напроситися. Ледве її відговорьив. Бо Ростик і її друг. І Ксеня, добра душа, таки мене послухала. Навіть більше: накрила багатий стіл, запекла рибу, наробила салатів. Ростислав прийшов. І ми його ледве впізнали. Він дуже змінився. Ксеня навіть жартома казала, що Вероніка зробила з Ростика людину. Важний такий. Елєгансько вбраний. Напомажене волосся, доглянуті нігті. Але, як і колись, він не зводив очей з Ксені. Пожирав її просто, аж встидно було на то дивитися. Жинатий чоловік наче. Звичайно, прийшов у гості по-панськи, не з порожніми руками. Приніс дорогого вина, накупив солодощів, фруктів, фанфаронився багатими родичами, себто вашими батьками, пані Вероніко. А ще вихвалявся, що став правою рукою тестя в бізнесі, що той має його за сина. І так, між іншим, удавано жалівся, що йому важко пристосуватися до львівських багатіїв, що почувається чужаком і навіть нам заздрить, бо ми лишилися собою, а він змушений грати якусь тупу роль. Говорив, що радий нас видіти і щасливий мати таких друзів. Налили, випили, закусили. Раз, другий і… я наче кудись загараздився37, бо моя дурна голова вимкнулася. Отямився я посеред ночі від того, що шлунок скрутився в тугий вузол і так його різало, що, здавалося, ось-ось пірветься. Ледве змусив себе розплющити очі і зрозумів, що таки набрався, бо, замість сидіти за столом, лежу під ним. Навкарачки виповз з-під столу і так само навкарачки поперся до вбиральні. Мене знудило, і тільки тоді в голові трохи прояснилося. Ноги й далі були ватні, не міг на них і стати. Хотілося знову вирубитися. Вирішив так і зробити, але ж не в туалеті біля унітазу. Тож змусив таки себе підвестися і, тримаючись за стіни, рушити в кімнату. Дорогою перечепився через стіл, за яким ми випивали, і, замість налити собі води, хильнув те, що першим попалося під руку. А це було те саме вино, яке приніс Ростик і яке ми так і не допили. Ковтнувши, я закляк з келихом у руці. Бо те, що побачив, у здоровий глузд не влазєло. На лужку38 лежала голісінька й непритомна Ксеня, зверху на ній сидів розпашілий та упрілий Ростислав і… Він… він… він насилував, тобто ґвалтував мою непритомну сестру.
Іван замовк. Вероніка зойкнула й затулила долонею рота, щоб не закричати.
— Мабуть, ся мирза39 щось домішала до вина, бо, замість того щоб накинутися на нього з кулаками, вибити йому всі зуби, повисмикувати все волосся, я вирубавсі. Спамітала40 мене Ксеня. Вона була весела. Запитувала, чи, бува, не пригадую, як і коли Ростик пішов, бо ми втрьох так набралися, що повирубувалися хто де. Дивувалася, що заснула не в себе у лужку, а у м’якому кріслі, і чомусь блюзку мала вбрану навиворіт, а спідницю задом наперед, цікавилася, чи не грали ми в якусь гру на роздягання. Їй так боліла голова, що тільки душ зі зимнов водов до тями і привів. Я вілупився на сестру і тільки заперечливо кивав головою. Виявляється, я проспав аж цілу добу. Знаєте, я навіть подумав, що мені голий Ростик, котрий ґвалтує Ксеню, наснився, — таким нереальним то все видавалося, і я все не рішався розповісти сестрі. Після цієї злощасної п’янки Ростика як вода змила. На мої дзвінки він не відповідав. Ксеня жартувала, що ми, мабуть, його по п’яні чимсь образили. А я собі думав, що і добре, нехай… Усе забудеться, минеться. Не минулося. Десь через три тижні в Ксені почався токсикоз. Її шлунок не міг утримати ані крихти їжі. Її постійно мутило. Сестра не розуміла, шо з нею не так. Сходила до лікаря, той одразу спитав, чи дівчина часом не груба, тобто вагітна. Ксеня покрутила пальцем біля скроні, бо ж від кого? Хіба від Духа Святого. У неї вже два роки нікого не було. Робота, дім, гризоти за мамине здоровлє, і знову робота. Лікар переконав зробити аналізи. Ті підтвердили вагітність. Приблизно 3—4 тижні. Ми хоч і віруючі люди, але в непорочне зачаття мало віримо, Ксеня теж не повірила. Єдине, шо вона не памнітала, це вечір з Ростиком. А то пояснювало і вбрану навиворіт блузку, і обернену задом наперед спідницю…