— А ти? — Вероніка дивилася на бесідника нажаханими очима.
— Що я? Тогди я й зізнався. Казав, що був упевнений, то мені приснилося. Бо ніколи не міг нічого такого на Ростика й подумати. Він не був святенником, але й покидьком наче не був. Важко нам дався той чєс. Ксеня називала мене хруньом41, дзяворіла42, голосила, але аборт відмовилася робити. Відмовилася вона і шукати Ростика. Сказала, що, коли я бодай комусь про це обмовлюся, прокляне. А вона могла. Я пригадую, як на полонині до неї, тринадцятирічної, пастух Василь часто чіпався. Проходу не давав, то вона його спочатку попереджала, а потім таки заклєла. І він після сего до шпиталю попав. Відтогди її босорков і стали прозивати. Нираз43 я перепитував сестру, чи впевнена вона щодо Ростика? Вона його зневажьила. Казала, що не хоче такого неня для своєї дитини. Вікохає її сама. Ліпше ніякий, чим ґвалтівник, брихач та зрадник. Всяке я передумав про Ростислава. І про йогу жьихну44 любов до Ксені такіж. То вона перетворьила нисогіршого45 хлопа на звіра. Навіть ікось46 почав її переконувати, що Ростислав, може, і не найпаскудніший різновид батька та чоловіка, бо любить її. Ох, як вона скаженіла. «Ти придурок, брате! Як ти собі уявляєш наше з ним життя, навіть якщо припустити, що я на це піду, хоч я не піду ніколи, бо раніше я його просто не любила, лише жаліла, а тепер люто ненавиджу? Гарний чоловік, нічого сказати, — збоченець, ґвалтівник і боягуз. До всього, він пошлюблений. Так, великий грішник. Але перед Господом він сам буде у своїх гріхах каятися і за них розплачуватися. І тільки через любов до Вероніки я його досі не прокляла. Тому що то я його їй підсунула. Розумієш, я… І впевнена: він не спиниться на одній мені. Але цього разу він вибиратиме жертв зговірливіших, бо в нього з’явилися гроші. Пригадуєш, як він цим вихвалявся. Шикував. Гроші тестя — козирний туз. От я досі не вирішила, як бути з Веронікою? Як їй очі відкрити? Вона ж не повірить. Про вагітність розказати, то вона подумає, що ми бідного Ростика обмовляємо. Халепа».
Отак ми й жьили. Ксеня кимось дивом знаходила для себе в Римі роботу. Така груба, тобто дуже вагітна. Її італійці жьилували, і навіть більше платили, аніж інших жінкам. І коли мені здавалося, що вже нічого лихого не станеться, і ми потроху почали чекати пологів, об’явився Ростислав. Бо я не стримався і якось затєлєфонував йому — не для того, щоб повісти правду, а щоб обізвати мудаком. Бо хто він, як не мудак? І про грубу Ксеню я тоже повів.
Був початок жовтня. Родина, за віллою якої ми дозирали47, поїхала на тиждень у Канаду. Ми з сестрою пильнували зимовий сад та котів-собак. Якмай48 виртали з роботи, коли захопили Ростика на порозі нашої квартири. Сидів занюрений. А коли зовидів грубу Ксеню, то став перед нею на коліна і почав молити пробачення. Ага, у нього вже у звичку ввійшло — ставати перед Ксенею на коліна. Повів, що його совість замучила. Я кинувся на нього з кулаками, розбив йому носа, він упав, ударився головою об бруківку. Він не боронився і зносив мужньо копняки та штуси49. Я обзивав його насильником, котрий те і вміє, що ґвалтувати непритомних жінок і плодити байстрят. Ксеня не боронила. Вона стояла і мовчки дивилася, як Ростислав стікає кров’ю. Я вчасно вговтався. Зрозумів: іще трохи — і я його приб’ю. І тутка Ксеня раптом дайкає50 оставити їх на пів години самих. Вона відчинила квартиру й запустила Ростика досередини. Я пішов у крамницю. Здається, за мінералкою.
Не знаю, про що вони говорили. Про це знає тільки Ростислав, бо Ксеня вже не розкаже, але коли я за сорок хвилин повернувся, то застав сестру саму. Вона лежьила на долівці в калабані власної крові ледве жива. Кривавий слід вів з ванної. Ростислава в кімнаті не було.
Я викликав швидку, кинувся рятувати сестру. Я не знав що робити, кров заливала її ноги, вони були багряні, сестра кьижко дихала й голосила: — Братику, любий, це кінець. Він убив мене. Господоньку Боже, і ти, ніченько, поможіть мені назвати, наслати дев’ятьдесят коней і дев’ятьдесят бесаг51 тусків52 і нужд з удовиць, від пана, що панство утратив, що в карти села програв, від війта, що вітійство утратив, від сиріт — відсилати, насилати на Ростислава, усіх ненароджених дітей його… Не дайте єму ні спати, ні їсти, ні пити, ні спочивати, ні з сусідами, ні з родинов си набувати…