Тужила найменша сестра за старшими сестрицями, тільки жалісливих пісень і співала, а мачуха, навпаки, квітнула й гарнішала. І нарешті була при надії.
Минуло майже дев’ять місяців, осінь перейшла в зиму, відтак і весна підоспіла. Природа прокинулася від зимового сну, порозквітали дерева, кущі, всюдисуще птаство співало так п’янко, що аж кортіло піднятися на крилах у небо. Менша сестричка Пісня часто дивилася у височінь, ніби чекала звідти доброї вістки для себе. Маленька надія жевріла в серці, що сестриці теж можуть якусь вісточку передати. Та все намарно. Батько наче забув, що в нього були ще дві доньки. Ходив щасливий та окрилений. Кохана дружинонька от-от подарує йому сина. Тому він не розумів туги Пісні. І вже вслід за дружиною теж сердито гримав на неї.
Якось пішла Пісня в ліс по суницю. Батько відправив, бо вагітна Варвара суничок захотіла. А Пісня й так нудить світом, то нехай краще ним у лісі нудить. Дівчинка і пішла. Ходила лісом, сумних пісень співала, суниці збирала, додому йти не хотіла та й незчулася, як звечоріло. Сіла Пісня під розквітлою калиною, слухаючи співи лісового птаства. Саме в тому місці, де сходилися Заклятий ліс і Заклята річка. І задрімала дівчинка, і наснився їй сон.
Прилетіли на калину дві голубки білі. Сиділи вони, воркували та й про своє розмовляли.
— Якби моє тіло із Заклятої річки дістали та й у землю під калину красну поклали, то моя душа спокій би мала і відьма лиха її б не займала.
— Ой, сестрице, правду кажеш, правдоньку говориш. І мені тяжко, люба, з відьмою лихою. Вона мою душу мучить, вона її суше — красу забирає, муками доймає. Якби моє тіло із терну, що над урвищем Заклятих Душ, дістали та й у землю чорну поряд із твоїм поклали, то я б тоді муку землиці віддала, а спокій пізнала.
— Якби наша сестриця нас почула та й учинила нашу волю, то й злу мачуху ми б покарали і душі свої порятували.
— То скиньмо їй по пір’ячку, сестро! Воно до наших тіл дорогу їй покаже, а сопілка з калини правду розкаже. Та сопілка силу велику має: поки вона грає, темрява тебе не займає.
Прокинулася менша сестра і обімліла. У її правиці були затиснуті дві білі пір’їнки, а у лівій руці — калинова сопілка. Розтулила Пісня праву долоню, налетів легкий вітерець, підхопив одну з пір’їнок і хвацько закрутив у таночку, погнавши до Заклятого лісу. Дівчинка Пісня ту пір’їнку, що залишилася, поклала собі до кишені, а ту, котру вхопив вітер, кинулася наздоганяти.
Довго чи недовго мандрувала пір’їнка лісом, тільки привела вона найменшу сестру до тіла старшої сестриці. Чимало часу минуло, відколи загинула Люба, та здавалося, що дівчина щойно заснула в густих обіймах колючого терня, яке з усіх боків тримало її та не відпускало. Одна з гілок обвилася зашморгом довкола Любиної шиї. Пісня заплакала від безвиході, тоді приклала сопілку до уст і заграла. І щойно мелодія розлилася лісом, як колюче терня відступило, живими колючими змійками поповзло в Закляте урвище. Сплела Пісня з гілок ліщини ложе для сестриці й потягла на ньому Любине тіло до калини. Добре, що ґрунт у цьому місці піщаний, бо яму, хоч і мілку, для сестри довелося рити руками.
Дістала Пісня з кишені другу пір’їнку, підкинула її вгору. Вітер підхопив легку здобич і стрімко поніс у бік річки. Пісня за пір’їнкою ледве встигала. А коли пір’їнка опустилася на плесо, дівчина все зрозуміла. Важко зітхнула, витягла сопілку і заграла. Мелодія торкалася води, розходилася плесом і раптом... Завирувала, зашипіла до того спокійна й тиха ріка... Сестра менша не спинялася, грала... Мить — і хвиля на берег, майже під ноги Пісні, поклала бездиханне тіло Віри. Зовні середня сестриця зовсім не була схожа на потопельницю. Лише через відсутність дихання можна було здогадатися, що вона мертва. Зробила менша сестра з вербових гілок ложе для середньої сестри й потягла на ньому тіло до калини.
Поклала Пісня Віру в ямку, вириту поряд із Любиною, засипала землею та гірко заплакала. Вона не стане нічого розповідати батечкові. І додому вона не повернеться. Батько ані в її сон, ані в лихі чари не повірить, лише мачусі віритиме. А та вигадає нову байку про те, що її сестри самі собі знайшли смерть, бо не слухали мудрих наказів нової матінки.