Врятування машини, що його задумав Жільят, як ми вже казали, було підготовкою до справжньої втечі. Адже нам відомо, скільки слід мати терпіння, щоб втечу підготувати. Відомо також і те, що для цього потрібна неабияка винахідливість. Винахідливість доходить до чудодійства, а терпіння межує із смертною мукою. Наприклад, якийсь Томас, в'язень замку архангела Михаїла, зумів сховати половину стіни в свій сінник. Інший, в'язень Тюльської тюрми, в 1820 році зрізав свинець з плаского даху у галереї, під якою було місце прогулянок засуджених. Яким ножем? Годі комусь це збагнути. Він же й розплавив цей свинець. Де він здобув вогню? Невідомо. Розплавлений свинець він вилив у форму. В яку форму? Це відомо: зроблену з хлібної м'якушки. Зі свинцю за допомогою цієї форми він вилив ключ, а ключем відімкнув замок, хоч перед тим бачив тільки дірку від того замка. Вправність нечувана. Між іншим, такою ж був наділений і Жільят. Він міг би піднятись на урвище Буарозе і спуститися з нього. Він був Тренком[140] розбитого пароплава і Латюдом[141] машини.
Море, наче тюремний наглядач, чатувало на нього.
До речі, нагадаю: хоч який неприємний і недоречний був дощ, Жільят і з нього мав користь. Він трохи поновив свій запас прісної води, але його спрага була невтоленна, і він спорожнював свій дзбан майже так само швидко, як наповнював. Одного дня — останнього дня квітня, як мені здається, чи, може, першого дня травня — усе було нарешті готове. Плита, на якій стояла машина, була ніби в рамі між вісьмома линвами: чотири з одного боку, чотири — з другого. Шістнадцять отворів, через які були пропущені линви, на палубі і в підводній частині судна з'єднувались пазами, прорізаними пилкою. Внутрішня обшивка судна була теж розпиляна пилкою, дерев'яні частини розрубані сокирою, залізні перепиляні терпугом, обшивка підводної частини відокремлена зубилом. Ту частину днища, на якій машина стояла, Жільят обрубав з чотирьох боків у вигляді прямокутника, щоб спустити її разом із машиною, для якої вона мала правити за подушку. Вся ця страхітлива гойдалка трималася тільки на одному ланцюзі, який чекав, поки по ньому тернуть терпугом. У такій стадії роботи, коли все вже підготовлено і ось-ось має настати кінець, поспіх — це теж обережність.
Саме відплив — найзручніша хвилина.
Жільятові вдалося зняти колінчатий вал коліс пароплава, краї якого могли перешкодити при спуску машини. Він зумів вертикально прилаштувати цю тяжку частину всередині клітки машини.
Настав час кінчати. Як ми вже казали, Жільят не відчував утоми, бо не допускав її, зате інструменти зазнали її сповна. Кузня мало-помалу ставала непридатною для вжитку. Кам'яне ковадло розкололося. Піддувало почало погано подавати повітря: водоспад — джерело енергії — був із морської води, тому всі стики приладу позабивало сіллю і ним важко було орудувати.
Жільят подався в бухту «Людина», уважно оглянув бот і впевнився, що все в належному стані, зокрема й чотири кільця, вкручені ним у правий і лівий борти; потім він підняв якір і, замахавши веслами, пригнав барку до Дуврів. Прохід між двома Дуврами був саме такий завширшки, що в нього можна було загнати бот. Вистачало і ширини, і глибини. З першого ж дня Жільят звернув увагу на те, що човна можна підвести під саму Дюранду.
І все ж цей маневр був надзвичайно важкий, він вимагав ювелірної точності. Вводити човен у тіснину треба було дуже обережно, тим більше що Жільят, зважаючи на свою кінцеву мету, змушений був заганяти його задньою частиною, тобто стерном уперед. Важливо було, щоб щогла і такелаж бота залишились попереду Дюранди, проти вузької горловини протоки.
Таке ускладнене маневрування виявилось нелегким завданням навіть для Жільята. Тут уже не досить махнути стерном, як це було при вході в бухту біля скелі «Людина», тут доводилося одночасно пхати, тягти, веслувати і вимірювати лотом глибину. Жільят згаяв на це не менше п'ятнадцяти хвилин, але досяг свого. Через п'ятнадцять-двадцять хвилин бот був уже під Дюрандою. Він стояв ніби на шпринзі. За допомогою двох якорів Жільят поставив його фертоїнг. Великий якір був закинутий таким чином, щоб човен міг витримати найсильніший і найнебезпечніший, тобто західний вітер. Потім за допомогою ганшпуга і шпиля Жільят спустив у човен на підготовлених для цього стропах обидва ящики з розібраними колесами. Ящики замінювали баласт.
Позбувшися ящиків, Жільят прив'язав до гачка на ланцюгу шпиля стропи нокталей, які повинні були регулювати й гальмувати великі талі.
Зараз для Жільята вади бота виявились достоїнствами: на ньому не було палуби, і тому вантаж можна опустити глибше: поставити його просто на дно; щогла стояла в передній частині, мабуть, аж занадто близько до носа, тому вантажити було зручніше; оскільки ж щогла не торкалася днища Дюранди, то ніщо не повинно завадити Жільятові відчалити; бот був схожий на дерев'яний черевик, нема нічого стійкішого і надійнішого у плаванні, як човен такої форми.
140
141