Зрештою, і Оріньї має своє відносне значення. Для островів Каско — Оріньї це Лондон. Дочка сторожа з Угорського маяка, яка народилася на островах Каске, в двадцять років поїхала на Оріньї. Вона була вкрай спантеличена міською метушнею і стала проситися, щоб її відвезли назад — в рідні скелі. Їй ніколи не доводилося бачити биків. А побачивши коня, вона вигукнула: «Ну й здоровенний собака!»
На Нормандських островах люди замолоду старіють — старі вони не насправді, а за встановленим у краї звичаєм. Ось уривок розмови двох, які зустрілися на вулиці: «Чолов'яга, який проходив тут щодня, віддав богу душу». — «Скільки ж йому було років?» — «Та вже либонь тридцять шість минуло».
Жінки в острівній Нормандії, в докір чи на похвалу хай це буде сказано, не вельми згідливі служниці. Двом їм в одній господі годі ужитися. Вони не поступляться одна перед одною. Тому в господарстві все йде шкереберть, від їхньої служби одні клопоти та непорозуміння. Служниці не потурбуються про господаря, хоч проти нього нічого не мають. Він повинен виплутуватися із халепи, як може. В 1852 році одна французька родина, змушена поселитися на Джерсеї внаслідок відомих політичних подій, найняла куховарку родом з Сен-Брелада і покоївку родом з Булей-Бея. Якось у грудні, прокинувшись рано-вранці, господар побачив, що двері, які виходять на проїжджу дорогу, відчинені на дві половини, а служниць — слід прочах. Обидві жінки перегризлися, а тоді зібрали вночі свої пожитки і, певно, не без підстав вважаючи, що їхні труди оплачено, дременули кожна в свій бік, залишивши за собою відчинені двері, за якими спокійно спали їхні господарі. Одна сказала другій: «Не буду жити з п'яничкою», — а та їй відповіла: «Не буду жити зі злодійкою». «Завжди дивися обома на їх десять», — так мовиться в стародавній місцевій приказці. Що вона означає? А те, що, найнявши служника чи служницю, ви ніколи не повинні спускати очей з їхніх десяти пальців. Це порада господаря-жмикрута, вона обумовлена споконвічним недовір'ям, яке протистоїть споконвічним лінощам. Дідро розповідає, що якось, — він жив тоді в Голландії, — до нього прийшло п'ятеро робітників вставляти розбиту віконну шибку, один із них ніс скло, другий замазку, третій — відро з водою, четвертий лопатку, п'ятий ганчірку. За два дні вони вп'ятьох уставили шибку.
Таке недбальство є наслідком середньовіччя, воно породжене кріпацтвом, так само як байдужість креолів породжена їх колишнім становищем рабів; цей гандж, спільний для всіх народів, в наш час під впливом прогресу зникає повсюди, в тім числі і на Ла-Маншському архіпелазі, — а можливо, тут скоріше, ніж деінде. Ініціативність, яка пов'язана з бездоганною чесністю, все більше і більше стає невід'ємною прикметою праці в цих заповзятливих острівних общинах.
На архіпелазі ще досить помітні деякі пережитки давніх часів. Ось для прикладу: «Протокол засідання ленного суду, який мав місце в Сент-Уенській парафії, в домі пана Мальзара, в понеділок 22 травня 1854 року, дванадцята година дня. Головував сенешал, по праву руку його сидів прево, по ліву — судовий пристав. На засіданні був присутній благородний кавалер, сеньйор Морвіля, від якого перебуває в ленній залежності частина парафії. Сенешал зажадав від прево скласти присягу, зміст якої подається нижче: «Кляніться вашою вірою у всемогутнього бога, що будете чесно і неухильно виконувати покладені на вас обов'язки прево ленного суду у Морвільських володіннях і достерігатимете прав сеньйора». І вищеречений прево, звівши вгору руку й віддавши сеньйорові Морвіля уклін, мовив: «Клянемось у цьому». На Нормандському архіпелазі говорять по французьки, але дуже своєрідно, як побачимо далі. Слово «парафія» вимовляється «парахвия». Кажуть: «Хворінь у ногу вступила». Запитаєш: «Як вам живеться?» Відповідають: «Поганецько», «середина на половину», «як у бога за пазухою», а не «погано», «так собі», «добре»; замість «сумувати» — «гризтися душею», «смердіти» — «тхором тхнути», «завдати збитків» — «нагосподарювати», «замітати в кімнаті підлогу», «мити посуд» тощо — «вичищатися». Мідниця, часто повна помий, — «ваза». Про п'яного кажуть, що він «забражничав». «Промокнути» — «відсиріти». «Впасти в тугу» — «спускатися на дно». «Дівчина» — «витівниця». «Фартух» — «напередник», «скатертина» — «настільник», «сукня» — «одівок», «кишеня» — «торбинка», «скриня» — «складниця», «капустина» — «головешка», «шафа» — «одежниця», «труна» — «мерцева скриня», «новорічні подарунки» — «коляда», «шосе» — «шоса», «маска» — «личина», «пілюлі» — «балабушки». Замість «незабаром» кажуть — «хутко». Якщо ринок небагатий, підвозу мало, кажуть: «риба й городина в дорозі». «Судитись», «будуватись», «подорожувати», «жити на широку ногу», «приймати гостей», «давати бали» — «пускати за вітром гроші» (в Бельгії та французькій Голландії — «тринькати»). «Шляхетний» — один з найпоширеніших слів місцевої французької говірки. Куховарка приносить з ринку «шляхетну четвертину телятини». Відгодована качка — «шляхетна качечка», жирна гуска — «шляхетна гусачиха». Загальноприйнятий судочинський та канцелярський лексикон має свій нормандський присмак. Судова справа — «супліка», законопроекти «вилуплюються в канцелярії». Батько, віддаючи дочку заміж, звільняє себе від будь-яких зобов'язань щодо неї, «бо її тепер покриває чоловік».