За нормандськими звичаями, вагітна, але незаміжня дівчина привселюдно оголошує ім'я батька своєї дитини. Трапляється, що вона мудрує і вибирає батька трохи вигіднішого. Отже, цей звичай має деякі незручності.
Старожили архіпелагу, мабуть, не зовсім винні в тому, що їхня французька мова не найкраща.
Ми вже згадували про те, що років п'ятнадцять тому на Джерсеї поселилося чимало французів. Мимохідь зазначимо, що тут ніхто не міг зрозуміти, чому вони покинули свою батьківщину. Дехто з місцевих людей називає їх «збунтованими панами». Одного з цих емігрантів відвідав старий учитель французької мови, ельзасець, що, за його словами, вже багато років прожив у цих краях. Він прийшов у гості з дружиною. Він не дуже похвально відгукувався про нормандсько-французьку говірку. Увійшов з такими словами на устах:
— Туше вашко нагучити їх тут по-хранцузьки. Вони ховорять ховіркою.
— Як ховіркою?
— Атош, ховіркою.
— А! Говіркою.
— Ехе ш, ехе ш, ховіркою.
Вчитель далі скаржився на місцеву нормандську «ховірку». Дружина зробила йому якесь зауваження. Він обернувся до неї і сказав:
— Не флаштовуй мені тут шлюпна сцена.
XV. Старовина і уламки старовини. Обряди, закони, звичаї
Слід сказати, що в наші дні на кожному нормандському острові є свій колеж і численні школи, серед викладачів — чимало знавців своєї справи, поміж них французи, а також гернсейці і джерсейці.
Щодо місцевої говірки, на яку так нападав учитель ельзасець, то це справжня мова, ставлення до якої зовсім не таке вже й презирливе. Ця говірка дуже повноцінна, багата й своєрідна. Вона проливає світло на витоки французької мови. Над вивченням цього діалекту працює чимало вчених-фахівців, наприклад, перекладач біблії на гернсейську мову Метів'є, він зробив для вивчення кельтсько-нормандської мови стільки ж, як абат Елісагарей — для вивчення іспано-баскської.
На острові Гернсей збереглася каплиця VIII століття з кам'яною покрівлею, а біля входу на цвинтар — галльська статуя VI століття. Пам'ятки, очевидно, по-своєму унікальні. Є й ще щось єдине в своєму роді — це нащадок герцога Роллона, дуже поважний джентльмен і мирний обиватель архіпелагу. Він ласкаво зволить називати королеву Вікторію кузиною.
Його походження від Роллона, кажуть, доведене, і тут нема чогось незбагненного.
На островах дорожать своїми родовими гербами. Нам довелося чути, як певна дама, пані М., засипала докорами членів роду пані Д.: «Вони присвоїли наші герби, щоб прикрасити ними свої гробниці».
Один селянин сказав: «Мої предки».
На островах дуже багато лілей. Англійці охоче підбирають те, що вийшло з моди у Франції. Мало хто з міщан, маючи біля дому невеличку грядочку, не відгородиться від вулиці живоплотом з розквітлих лілей.
До нерівних шлюбів тут ставлення особливе. Не знаю тільки, на якому острові, здається, на Оріньї, спадкоємець давнього роду торгівців узяв нерівню — дочку якогось безрідного шапкаря. Обуренню не було меж. Весь острів проклинав негідного сина, а одна вельми поважна дама вигукнула: «Яку ж гірку чашу випили до дна його батьки!» Перед цим блідне трагічне обурення пфальцської принцеси, коли вона дорікала своїй кузині — та вийшла заміж за принца Тенгрі, — що вона «опустилася до якогось там Монморансі».
Пройтися з жінкою під руку — на Гернсеї рівнозначно заручинам. Молода протягом тижня після весілля виходить з дому тільки в церкву. Отаке нетривале ув'язнення — непогана присмака для медового місяця. Зрештою, певна сором'язливість тут цілком доречна. Одруження вимагає так мало формальностей, що іноді про нього ніхто й не знає. Каень чув на острові Джерсей таку розмову між старою матінкою і сорокарічною дочкою: