Вал досягнув скелі «Людина», розколовся надвоє і ринув далі. Обидва його рукави, з'єднавшись, перетворились у височенну водяну гору. Вона тепер насувалась не паралельно, як раніше, а перпендикулярно до хвилеріза. То був вал, який за формою здавався колодою.
Цей таран кинувся на хвилеріз. Удар супроводжувався оглушливим риком. Все змішалося в пінявому шумовинні. Той, хто не бачив, не може собі уявити снігоподібних лавин, викидуваних морем, лавин, що поглинають скелі заввишки понад сто футів, як наприклад, Великий Андерло на Гернсеї і Щипець на Джерсеї. А в Сент-Марі на Мадагаскарі вони перелітають через мис Тентенг.
На якийсь час пінява хвиля закрила все навкруги. Нічого не було видно, крім розлючених вод, крім дивовижного виверження піни, котра білим саваном кружляла під крижаним могильним вітром; нічого не було чути, крім громового різноголосся бурі, яка супроводжувала руйнівну роботу моря. Піна розвіялась. Жільят усе ще стояв на тому ж місці.
Хвилеріз затримав навалу. Жоден ланцюг не порвався, жоден цвях не вискочив. Під час випробування греблі виявились дві якості хвилеріза: він пружний, як пліт, і міцний, як мур. Ударивши об нього, вал розсипався на бризки. Струмочок піни, проповзши змійкою по закрутинах протоки, губився під човном. Людина, яка накинула намордник на океан, не збиралася відпочивати. На щастя, буря раптом повернула в інший бік. Хвилі знову несамовито накинулись на недоступні стіни рифу. То був перепочинок. Жільят скористався з нього, щоб закінчити спорудження задньої решітки.
За цією роботою минув день. Шторм з якоюсь лиховісною святковістю штурмував фланги рифу. Урна води й урна вогню, стоячи в хмарах, не спорожнялися. Вітер стелився низом, знову шугав угору, нагадуючи своїм хвилеподібним летом пересування дракона. Ніч підкрадалася в сутінках, її не можна було не помітити. Зрештою, вона не принесла з собою цілковитої темряви. Грози, то осяваючи, то осліплюючи блискавками, перемежовують світло й темряву. Щойно було ясно, як серед білого дня, і раптом — чорна ніч. Тільки-но прошмигне якесь марево, і знову все затягує густа імла.
Фосфорична смуга, яскріючи ясно-червоно, як полярна зірка, палахкотіла язиками примарного вогню за товщею хмар, широко розливаючи довкола себе бліде сяйво. Широкі пасма дощу переливались іскристим сяйвом.
Відблиски цього сяйва допомагали Жільятові і керували ним. Раз він обернувся до блискавки і сказав: «Потри-майно мені свічку!»
При миготливому світлі блискавок йому вдалося підняти задню решітку ще вище, ніж передню. Хвилеріз був майже готовий. Коли Жільят прикріплював на його гребені форштевень Дюранди, вітер дмухнув йому просто в обличчя. Це примусило його підвести голову. Вітер ввірвався в ущелину. Він знову раптово став північно-східним. Наступ на східну горловину тіснини відновився. Жільят окинув поглядом морську далину. Хвилерізові знову загрожував штурм; море готувало новий удар. Важко накинувся перший вал, за ним пішов другий, за другим — третій, і так, за валом вал, п'ятий, шостий, безладно, майже одночасно; нарешті останній, страхітливий.
Він ніби ввібрав у себе руйнівну силу всіх попередніх і здавався живою істотою. Не важко було уявити при вигляді прозорого, здутого тіла хвилі обриси зябрів і плавників. Хвиля розплющилась і зібгалась на хвилерізі. Звіроподібний вал розбився і розлетівся на бризки, нагадуючи велетенську гідру, розпластану на брилі граніту й дерева. Умираючи, він чинив спустошення. Він ніби чіплявся за скелі і кусав їх. Від могутнього струсу аж захитався риф. Поштовхи змішувалися з якимось диким звірячим ревом. Піна здавалася слиною Левіафана.
Коли піна спала, стало видно пошкодження. Останній наліт хвилі завдав чималої шкоди. Хвилеріз цього разу зазнав аварії. Довгу важку балку вирвало з передньої решітки і кинуло через задню запруди на виступ скелі, який Жільят обрав собі за тимчасовий спостережний пункт. На щастя, його там у той час не було, інакше його вбило б на місці.
Якась дивовижна випадковість, завадивши балці відскочити, врятувала Жільята від сильного поштовху і удару рикошетом. Як побачимо, ця випадковість пішла йому на користь і надалі, вже в іншому відношенні.
Між виступом скелі і внутрішнім крутосхилом тіснини зяяла широка щілина, наче прорубана сокирою чи пробита клином. Балка, підкинута хвилею в повітря, застряла одним кінцем у цій щілині. Шілина розширилась. Тоді Жільятові спало на думку налягти на другий кінець. Балка, застрягши в щілині скелі й розширюючи її, стирчала звідти, як випростана рука. Вона йшла вздовж внутрішньої стіни ущелини, до того ж вільний її кінець відступав дюймів на вісімнадцять-двадцять від щілини. Відстань цілком достатня, щоб здійснити задум.